7 секретів фінансової успішності Тростянецької громади: Юрій Бова – відверто

Як Тростянецька ОТГ посприяла створенню сотень робочих місць та за 15 років збільшила бюджет майже удесятеро.

Голова Тростянецької міської ОТГ Сумської області Юрій Бова – помітна фігура в українському місцевому самоврядуванні. І зовсім не тому, що очолює місто Тростянець Сумської області вже понад 15 років, 5 разів пройшовши протягом цього часу через процедуру виборів. Пан Юрій зумів перетворити невеличке прикордонне містечко, населення якого складає лише 21,5 тис. осіб, на потужний центр економічного розвитку. Можна навіть сказати, що Юрій Бова зробив невеличке диво, і реформа зіграла тут не останню роль. Зараз бюджет громади із 22 тис. жителями сягає 200 млн грн, з яких власні надходження становлять 100 млн грн. Про секрети зростання Тростянецької ОТГ пан Юрій розповів Децентралізації.

Секрет 1. Створення довкола великого бізнесу промислового кластеру

• Багато хто каже: «Тростянцю легко зростати – адже там є шоколадна фабрика «Україна», яка до 1991 року була другою за потужністю у цілому Радянському Союзі!» Але по розпаду Союзу ця фабрика мала великі проблеми, і у 1994 році її придбала міжнародна корпорація Kraft Foods. До 2005 року, коли я став міським головою, найбільше підприємство міста практично не використовувало місцевої сировини і не мало можливостей для власного розвитку, розпоряджаючись лише трьома гектарами землі. Попередня влада у кращих радянських традиціях постійно тиснула на керівництво фабрики, вимагаючи насамперед підтримки власних соціальних ініціатив, особливо не переймаючись долею підприємства.

Ми повністю змінили підхід до справи. У 2007 році ми запропонували власнику фабрики на три роки (на час зведення нових виробничих потужностей) рекордні пільги зі сплати земельного податку: не 3%, визначені як офіційний мінімум для України, а 1%. Ми забрали всю соціальну інфраструктуру (гуртожиток, садочок тощо), щоб фабрика могла максимально сконцентруватися на виробництві. Представника фабрики ми включили до складу виконкому, щоб максимально швидко вирішувати всі нагальні проблеми такого важливого для нас підприємства. При цьому постановили для себе, що будь-які питання мають вирішуватися максимум протягом трьох днів.

Також ми поставили за мету створити довкола цього виробництва промисловий кластер, який би забезпечував фабрику всім необхідним. Поруч із фабричними корпусами стояв цукровий завод, собівартість продукції якого була настільки високою, що фабрика не могла користуватися нею. Ми переконали власників заводу продати його фабриці, а власників фабрики переконали у тому, що варто купити занедбане підприємство. Разом із цукровим заводом шоколадна фабрика отримала майже 40 га довколишньої території, і у цьому є також наша заслуга. Тільки за останні 10 років власник фабрики інвестував у свої виробництва у Тростянці понад 200 млн доларів США.

Ми ж найбільше тішилися відкриттю цеха з виробництва печива та бісквітної продукції, який інвестори побудували з нуля менше ніж за рік. Якщо головна сировина для виробництва шоколаду за визначенням мала завозитися з-за кордону, то для печива та бісквітів цілком можна було використовувати і місцеві складники. Насамперед, борошно. Спершу наша фабрика закуповувала його у Харківській області, але згодом ми знайшли інвестора, який купив у Тростянці невеличкий млин, провів реконструкцію та сертифікував його. Вже за рік цей млин постачав фабриці близько 6,5 тис. тонн борошна, а нині цей обсяг зріс майже до 10 тис. тонн. Млин перетворився на потужне підприємство, де працюють біля 100 осіб.

Для нас було важливим показником те, що коли власники фабрики відкрили цех із виробництва кави (зараз це вже окреме підприємство Jacobs Douwe Egberts), згодом вони закрили аналогічне виробництво у Польщі. У Тростянці виявилося набагато вигідніше працювати! Наша відкритість і особливе ставлення до бізнесу дозволили таким чином додатково створити понад 200 робочих місць у цьому цеху. Сьогодні це підприємство входить до числа 200 найкращих платників податків в Україні.

Кондитерська фабрика у Тростянецькій громаді 

Поруч із фабрикою за нашого сприяння також було створено ТЕЦ на 5 МВТ, яка працює на щепі, іншими словами, на різноманітному дерев’яному непотребі, яким заростають узбіччя доріг. Завдяки цьому фабрика економить близько 1,5 млн кубів газу на рік, купуючи тепло набагато дешевше. Аналогічна інвестиція компанії «Лімік» вкладена і в електричну підстанцію першого класу, що постачає без втрат і значно дешевше електроенергію на фабрику.

До реформи нам дуже заважало те, що села, які оточують Тростянець, не розглядали себе як його складові, виробничі супутники тощо. Тепер, на щастя, ситуація змінилася, і ми вже працюємо над тим, щоб заснувати у селах Тростянецької ОТГ ферми, які могли б постачати на фабрику молоко. Адже вона щодня потребує близько 50 тонн цього продукту. Це непоганий обсяг для трьох великих ферм. А коло них міг би працювати ще й завод із виробництва сухого молока. Окрема тема – пташник, який мав би стати джерелом жовтка для фабрики та комбікормовий завод. Все це до розвалу Союзу було у Тростянецькому районі. Тому ми маємо непочатий край роботи.

У 2005 році шоколадна фабрика сплачувала до бюджету міста близько 300 тис. грн земельного податку, а зараз сплачує майже 3 млн грн. Якщо раніше у її цехах працювали від 400 до 600 робітників, то тепер їхня кількість перевищує 1000 осіб, ще плюс фірми-постачальники сировини. Завдяки створенню нових робочих місць, зростає і ПДФО, за рахунок сплати якого минулоріч місто отримало від фабрики 18 млн грн. Я вже не кажу, що довкола фабрики працюють багато компаній на аутсорсингу, які займаються прибиранням, харчуванням, доставкою вантажів тощо. І вони теж сплачують податки до бюджету громади, бо ми просимо їхніх власників реєструватися у нас.

Секрет 2. Розвиток малого бізнесу

• Підприємництво завжди базується на власній ініціативі, і без неї розвивати його неможливо. Інша річ, що місцева влада може підказувати підприємцям шляхи для заробітку, певні ніші… П’ять років тому ми вийшли до місцевого бізнесу з пропозицією перебудови ринку у центрі міста. На ньому тоді працювали близько 15 підприємців, причому кожен з них організовував торгівлю, як хотів, переважно використовуючи для цього негарні металеві кіоски. Ми запропонували провести реконструкцію площі, відкрити ринок до траси, встановити на ньому однакові чепурні павільйони. Нас не одразу зрозуміли, близько року тривали протести, за якими стояла одна політична партія, і мене тоді звинувачували у спробі захопити ринок. Але згодом ми таки зуміли пояснити підприємцям юридичну складову, і кожен з них побачив свій шанс для розвитку. За три місяці ринок повністю реконструювали.

Зараз на ринку діють 58 ідентичних торгових точок, і на кожній з них по 2-3 продавця, тобто загалом близько 100-120  робочих місць замість 15-ти. Причому дехто з підприємців вже навіть заробляє на суборенді, здаючи свої МАФи за чималі гроші, наприклад, магазинам з продажу телефонів. Тепер наш центральний ринок називається Європейським і справді виглядає по-європейськи. Зазначу, що будівництво всіх торгових павільйонів підприємці профінансували самі, вклавши у це близько 6 млн грн. А міська влада зробила біля ринку нормальне освітлення, цивілізовані туалети, автостоянку  і тротуари. Ми також побудували адмінбудівлю,  допомогли із розробкою проєктної документації та із проведенням тендерів на вибір підрядної організації при будівництві, в підключенні до електромереж тощо.

Європейський ринок громади

Наступна наша гордість – «заселення» території колишньої «Сільгосптехніки», яка стояла пусткою, а майно потужного колись підприємства розпродував ліквідатор. Ми зуміли домовилися з різними бізнесменами про викуп ними частини майна і оренду землі, і тепер вони виготовляють там паркетну дошку, комбікорми та багато іншого. Так по крихтах ми і створюємо робочі місця, завдяки чому минулого року надходження з ПДФО до бюджету громади зросли на 16%, а надходження зі сплати земельного податку – на 20%.

Для розвитку місцевого бізнесу ми цьогоріч планували виділити 1 млн грн, який мав піти на кредити підприємцям, але цьому завадив карантин, що дуже болісно вдарив по нашому бюджету. Минулого року наш бюджет виріс на 20% у порівнянні з 2018-м. Цього року ми планували зростання на рівні 22%, і якби не карантин, вийшли б на ці цифри. Наразі реальне зростання сягає 4,8% за 7 місяців,  але мушу сказати, що по Україні цей показник становить у середньому 1,6%, так що ситуація у нас далеко не найгірша. В абсолютних цифрах цього року ми розпоряджаємося сумою у понад 200 млн грн, і більшість надходжень до бюджету забезпечують ПДФО, земельний податок, а також податки від малого та середнього бізнесу.

Раз на кілька місяців ми збираємо підприємців і знайомимо їх із переліком цікавих пропозицій щодо розвитку власної справи. На останній зустрічі з ними ми пропонували організовувати для туристів сплави на байдарках по нашій річці Ворсклі, а також прогулянки на конях, веломобілях та квадроциклах. Та оскільки відгуку не було, ми передали ці теми нашим комунальним підприємствам.

Секрет 3. Створення комунальних підприємств у перспективних напрямках, які не розглядає місцевий бізнес

• Ми не боїмося створювати комунальні підприємства, заклади, які беруть на себе ті чи інші послуги для туристів, якщо місцевий бізнес є пасивним у цьому. Загалом у нас 14 комунальних підприємств, у яких працюють сотні осіб. Та звісно ж, ми створювали їх не лише для працевлаштування жителів громади. Найголовніша мета – опанувати перспективні напрямки, які наразі нецікаві для бізнесу, але можуть стати драйвером розвитку громади і згодом вирости до того, щоб викликати інтерес у підприємців.

Що я маю на увазі? Наприклад, організацію сплавів на байдарках по Ворсклі. Місцевих бізнесменів організація цієї справи з нуля не вельми зацікавила. Я їх розумію: їм потрібен трафік, який гарантуватиме прибуток. Комунальна ж установа може взяти за мету, власне, створення цього трафіку. А для громади витрати на цю установу можуть вважатися інвестиціями у розвиток туризму та підприємництва, а також у пропагування здорового способу життя. Тому ми нещодавно закупили за бюджетні кошти каремати, намети, байдарки, і тепер кожні вихідні до нас їдуть туристи сплавлятися Ворсклою. Відповідно, зростають і доходи комунального підприємства, що займається цим.

Сплав на байдарках по Ворсклі – туристична атракція громади

На Ворсклі ж у нас була і невеличка занедбана база відпочинку місцевої лікарні, послугами якої медики користувалися дуже рідко. Ми вирішили, що таке використання майна громади є неефективним і включили цю базу до складу комунальної Академії спорту. Ми також підремонтували її, поставили на її території гарні дерев’яні альтанки. Зараз тримісний будиночок на цій базі жителі Тростянця можуть орендувати за 100 грн на добу, а гості міста – за 200 грн. За перший місяць роботи на території невеликої бази  відпочили близько 50 родин. На кошти, отримані від цього, ми купуємо лежаки та різноманітне нове відпочинкове обладнання.

Також у нас є два комунальних готелі, які щороку показують прибуток. Ось зараз в одному з них живе дитяча футбольна команда «Атлет» з Києва. 32 особи, мешкаючи у нашому готелі, ще й харчуються в Тростянці, збагачуючи таким чином місцевий бізнес. Готелі також є основною складовою для загального розвитку туризму.

Змагання з біатлону

Секрет 4. Безпрецедентні витрати на рекламу місцевих фестивалів

• У Тростянці до 2006 року не було жодного туристу і жодної сувенірної продукції. Тепер щороку наша громада продає сувенірів на 100 тис. гривень, а кількість туристів минулоріч сягнула 30 тис. осіб. Більшість з них приїжджають на наші фестивалі, які вже стали відомими цілій Україні. Насамперед це Фестиваль Чайковського у травні, Фестиваль «Стара фортеця: подорож крізь століття» у червні, «Велофестиваль у дендропарку» у липні, музичний фестиваль «Східрок» у серпні. А у вересні у Тростянці відбуваються пленери художників. Протягом кількох днів близько 20 митців створюють у громаді картини, які потім виставляються на міському вернісажі і по дві картини художники дарують міській галереї.

Фестиваль «Стара фортеця: подорож крізь століття»

Фестиваль «Східрок»

Фестиваль Чайковського

Перед кожним фестивалем ми даємо рекламу на суму, яка подекуди перевищує 100 тис. грн. І ці кошти не з бюджету громади, а з проданих квитків на фестиваль. Реклама наших фестивалів з’являється на білбордах, на радіо, на телебаченні, в інтернеті… І у таких витратах є сенс. Навіть у нинішньому «коронавірсуному» році директор нашого музею жалівся мені, що йому в деякі дні не вистачає екскурсоводів, щоб забезпечити проведення екскурсій для всіх бажаючих. Надто багато приїжджає туристів…

Мушу сказати, що майже всі наші фестивалі почали окупатися за рахунок квитків. Міська рада практично не витрачається на них. Між тим фестивалі є потужними каталізаторами економічного розвитку. Загалом дохід всієї туристичної сфери громади минулоріч сягнув 1 млн грн.

Секрет 5. Створення атракцій для туристів

• Ми тепер почали дуже дбайливо ставитися до всіх наших пам’яток. Зараз найбільшим нашим проєктом у цій царині є створення Музейно-історичного комплексу давньоруської та скіфської культур у селі Зарічному. Там, на Ворсклі, у XIII-XIV ст. був форпост Київської Русі. Музей ми плануємо відкрити у будівлі колишнього клубу, який знаходиться просто коло скіфських курганів та біля старовинного городища. У Зарічному лишилося близько півсотні жителів, і невдовзі багато з них матимуть можливість отримати роботу завдяки відкриттю музейного комплексу.  А якщо до села поїдуть туристи, там розвиватиметься і зелений туризм. А туристам обов’язково сподобаються мальовничі краєвиди Зарічного, розташованого практично у центрі Гетьманського національного природного парку. Зазначу, що зараз продаж хат, які раніше, можна сказати, пропонували за безцінь, у селі припинився. Тепер ми зробили подання до Верховної Ради, щоб повернути селу його історичну назву – Боголюбове. Це теж буде родзинкою для туристів, адже Зарічних сіл в Україні багато, але жодного села із назвою Боголюбове немає.

Маєток-палац Голіциних у Тростянці

Наступна родзинка – проведення справжніх розкопок. Два роки поспіль ми платимо за них Київському інституту археології. Виходить близько 100 тис. грн на рік, але ми йдемо на ці витрати, бо розуміємо, що туристам потрібно показувати щось нове і цікаве, а музей треба наповнювати новими знахідками…

Ми також не шкодуємо грошей на створення різноманітних фотозон для туристів. Нещодавно ми, наприклад, за кошти, виручені від туристичної діяльності, купили карету, зроблену під старовину, поруч з якою нині залюбки фотографуються туристи та молодята. До речі, послуга «Шлюб за добу» з організацією весільної церемонії коло старовинного Тростянецького палацу або у ньому у нас коштує 1,5 тис. грн, і вона користується чималим попитом. Щоб взяти шлюб, до нас приїжджають навіть пари із Харкова.

Карета – одна з улюблених фотолокацій жителів та гостей громади

Секрет 6. Пошук партнерів для розвитку громади

• Ми знайшли у Німеччині нащадків цукрового магната Леопольда Кеніга, одного з найзаможніших підприємців Російської імперії, який у ХІХ столітті побудував у нашому місті цукровий і рафінадний заводи, у приміщеннях яких пізніше з’явилася сучасна шоколадна фабрика. Також Кеніг мав у Тростянці паркетну фабрику, винокурний завод і фабрику з виробництва в’язального паперу. Саме завдяки його клопотанню у нас з’явилися залізниця, власна телефонна станція та лікарня. Він був особою номер один у місті, заклавши підвалини для його майбутнього розвитку.

Праправнучка Леопольда Кеніга Сібілія Старк-Зіммерман разом із своїм чоловіком Хансом тепер багато допомагає нам. Вона, наприклад, зробила велику пожертву нашому ПТУ, у якому ми зараз створюємо клас для зварювальників, де будуть представлені всі сучасні види зварювальних апаратів. Для нашої лікарні Сібілія Зіммерман придбала два німецьких апарати штучної вентиляції легень, інкубатор для новонароджених, а також кілька разів робила благочинні внески на розвиток медичної сфери нашого міста. А меблі для музею Леопольда Кеніга, який ми заснували на знак подяки, купив чоловік Сибілії – Ханс. Також подружжя придбало понад 1000 сучасних україномовних книг для Тростянецької міської бібліотеки.

Секрет 7. Постійний пошук грантів

• Ми весь час шукаємо різноманітні додаткові зовнішні кошти, за що відповідає відділ стратегічного розвитку громади, у якому наразі працюють троє осіб. Цей відділ відслідковує всі гранти, які можуть бути цікавими для міста. Ось нещодавно ми увійшли до числа 8-ми міст, відібраних за результатами конкурсу, у якому брали участь близько 200 учасників. Цей грант скеровано на збільшення порозуміння між владою та громадою. Загалом за рік ми подаємо близько 100 грантових заявок, і 10-15 з них ми виграємо. Минулого року ми таким чином отримали 25 млн грн. Це насамперед кошти ЄС: 10 млн грн ми отримали на реставрацію Тростянецького палацу. Можливо, нам вдасться додати до них ще й кошти Мінкультури у рамках співфінансування. На створення молодіжно-освітнього хабу минулого року ми отримали близько 8 млн грн. Це 2000 кв. м у двоповерховій будівлі. Про «м’які» проєкти я навіть не кажу. Їх дуже багато. І ми щодня продовжуємо тримати руку на пульсі і впроваджувати в громаді нові ідеї.