Отруєна Сумщина. Гептил: “те, про що не можна говорити”

Екологи у коментарях уникають цього слова, експерти не хочуть коментувати тему, прокуратура офіційно мовчить. Місцева влада  сплачує штрафи за бездіяльність і розводить руками. Ми дізналися реальні масштаби розливу “гептилу” у 2015 році навколо Шостки. Загроза екокатастрофи актуальна й досі, її межі і наслідки спрогнозувати неможливо – певні екологи.

“Гептил” – рідкий компонент ракетного палива і одна із найсильніших отрут. Він високотоксичний, викликає онкозахворювання та мутації. Миттєво вражає всі системи і органи людини. Його дія до кінця не вивчена. Майже всі країни світу відмовились від використання “гептилу”, окрім Росії, яка досі запускає ракети “на гептилі” (наприклад, “Протон-М”).
*”Гептил” –  це кодова назва, яку придумали військові хіміки для несиметричного диметилгідразину. Тому скрізь у тексті він буде взятий у лапки.

Як “гептил” потрапив у Шостку: історія питання

Перше травня 2015 року. У місцевих ЗМІ Шостки з’являється інформація: люди масово скаржаться лікарям, звертаються по допомогу із симптомами хімічного отруєння: запаморочення, нудота, діарея. За день до цього у мікрорайоні Лазорівка щось розлилося із вантажівки, яка їхала за межі міста. За кілька днів люди дізнаються – там був “гептил”. Уже 6 травня на головній площі міста починаються масові протести.

“Чому влада мовчить про катастрофу? Чому нам досі ніхто не каже, як вберегти себе, вберегти дітей?” – постійно кричать з натовпу

Правоохоронці розпочинають кримінальне провадження, вручають підозри. Зокрема – дирекції компанії, що перевозила “гептил”. Згідно з документами закупівлі, були тільки ємності з-під нього. Звідки ж взявся рідкий “гептил” – встановлює слідство.

У 2015 році київська компанія “Сервісний центр регенерації масел” уклала угоду з Міноборони на суму майже 3 мільйони гривень. Згідно з ним, зобовязувалася утилізувати “паливні резервуари з-під “гептилу””. Ця ж компанія орендувала потужності Шосткинської “Елги”, куди мала вивозити і знищувати небезпечні відходи, така позиція слідства.

Цікаво, що згодом за участь у цьому тендері компанія була оштрафована АМКУ через змову з ТОВ «Переробка технічних відходів» (м. Шостка).
Компанія “Сервісний центр регенерації масел” фігурує у кримінальній справі щодо розливу “гептилу” у 2015 році. Питання щодо її ліцензій на роботу з “гептилом” досі вирішується у судовому процесі.

Що відбувалося насправді?

“Гептил” розлився вздовж п’яти кілометрів дороги, яка врешті привела до кар’єру: звичайне стихійне сміттєзвалище на околиці Шостки, біля лісу. Туди і вилили отруту, яку вдалося довезти, не проливши з дірявої автівки. Все це зібрали МНСники разом із грунтом, додали гіпохлорид, який мав послабити токсичність “гептилу”, і засипали у пластикові бочки.
Зараз вони стоять на дерев’яних піддонах просто неба. У міській раді нам кажуть: вони відповідають лише за дві локації.
Перша з них – посеред поля, неподалік від хлібзаводу у Шосткинському районі. Тут 125 чорних бочок посеред неба, накритих прозорим поліетиленом. Поруч – старенький вагончик, у якому щодня чергує чоловік. Каже: працює не дуже давно, слідкує за порядком. Бочки вирішили охороняти, бо люди з сусіднього села приходили, висипали те, що було всередині, просто на землю, а бочки забирали додому. Потім використовували в господарстві.
Друга локація. Тут, окрім “гептилу”, у бочках ще й пестициди, тож їдкий сморід навколо не дає можливості наблизитись до них. Це, принаймні, зберігає їх від кражі місцевими жителями. Поруч із бочками – майданчик, певно, для їх зберігання. Та поки він пустий, а частина ємностей на землі.

“Ось ці бочки з “гептилом” для нас як придане, ми отримали їх із початку 2019 року, коли Ображіївська сільська рада приєдналася до нас у ході реформи децентралізації” – Ольга Ткаченко, керуюча справами Шосткинської міськради.

Окрім цих двох локацій, є ще. Арештовані машини, на яких везли “гептил”, до півсотні бочок і дві ємності, у яких – рідкий “гептил”. Всі вони стоять на території, яка у 2015 році належала компанії “Елга”. Доступу сюди не має ніхто, все майно арештоване у рамках кримінальної “гептилової” справи. У якому стані бочки, чи досі герметичні підземні ємності і яка в них концентрація “гептилу” зараз – не знає ніхто. Екологів на територію не допускають, та офіційно вони і не зверталися. Мовляв, не їх компетенція.
Ми намагалися зв’язатися із компанією “Елга”, на чиїй території стоїть гептил, але марно. Вона перебуває у стані ліквідації: телефони не відповідають а біля закритої території нікого немає.
І є, щонайменше, ще одне місце, де зберігають гептил. На цьому – півтори сотні бочок. Стоять посеред засіяних полів пшениці й кукурудзи. До найближчого села Ковтунове – менше кілометра. Частину бочок розмістили на дерев’яних піддонах чи шифері, частину просто на землі. Поліетилен, яким вкривали бочки, чотири роки тому “розсипався”, певно, що від концентрації отруйних речовин. Хто за них відповідає – нам не вдалося з’ясувати.

Смертельна доза “гептилу” для людини складає 1 мікрограм на літр води. 1 мікрограм – це третина крапельки. Іншими словами, гептил у 6 разів більш токсичний за синильну кислоту.

“В ніч на 30 квітня 2015 року у м. Шостка Сумської області було викинуто 500 тонн пестицидів та 140 тонн реактивного палива гептил.” – АМКУ

Чому загроза екокатастрофи досі існує?

Після травневих подій 2015 року, про які дізналася вся країна, місцеві жителі почали говорити, що гептил сюди везуть досить давно. Те, що не утилізують, виливають просто неба у лісі або на звичайні стихійні смітники та у закинуті кар’єри. Це були лише слова людей, та все ж екологи провели перевірку. Таких заражених кар’єрів офіційно знайшли 49. Усі – на території Миронівської, Ображіївської та Ковтунівської сільських рад. Це Шосткинський район, найближчі до міста Шостка території.

“Гептильне зараження грунту небезпечно тим, що це – довгостроково. “Гептил” не відразу розкладається. Він викликає онкологічні захворювання. А коли він розкладається, то одна з речовин, яка утворюється – це найжорстокіший мутаген, і фактично це зараження – на десятиліття (вода – на роки, а земля – на десятиліття заражається).” – Лев Федоров, доктор хімічних наук, президент Союзу «За хімічну безпеку». Фрагмент інтерв’ю для “Радіо Свобода”. Росія, 2006 рік.

“Гептил” швидко потрапляє у грунт і воду, таким чином він вбудовується в усі «харчові ланцюжки»: ягоди, гриби, рибу, м’ясо тварин і навіть в кристалічну решітку металів, запевняє вчений:

“Гептил – це “міна під майбутнє”. Він буде лежати довго – 20-30 років. Коли розкладається гептил, то з нього утворюються теж токсичні речовини, і вони будуть ще ті ж 20 або 30 років розкладатися. Це довгий ланцюг, зараження на довгі роки” – Лев Федоров

Українські фахівці, що займаються питанням “гептилу”, дуже обережні у своїх коментарях. Ми звернулися до підприємства “Южмаш”, яке зберігає “гептил”. У коментарі нам відмовили, порадивши звернутись до фахівчині – Лідії Михайльської. Саме вона, працюючи у Харківському науковому центрі військової екології, робила висновки, що у Шостці розлитий “гептил”, а не щось інше. Це було у 2015 році, та після того вона втратила роботу. Нам відмовила в офіційних коментарях, бо каже: одного разу втратила все через “гептил” у Шостці і не хоче пройти через це знову.

Сумських екологів найбільше непокоять підземні арештовані ємності з рідким “гептилом”. Це звичайні пластикові форми, які не пристосовані для зберігання будь-яких хімічних речовин.
Концентрація гептилу у нижній фазі складає 36,262 г/дм3 (3,63%), Концентрація нітрозодиметиламіну у нижній фазі складає 180,898 г/дм3 (18,09%) за результатами військово-хімічної експертизи.
У будь-який момент отрута може потрапити у грунт і у басейни підземних вод, так вважають екологи. Коли це може трапитись – прогнозувати не беруться, можливо, це відбувається просто зараз.

Що далі?

Минає п’ятий рік. Досі ніхто не покараний: є кримінальна справа, яку розглядає колегія із трьох служителів Феміди у суді першої інстанції.
Арештований “гептил” є ключовим доказом по справі, тож його зберігають. Чому у таких небезпечних умовах і хто буде відповідати за забруднення цим арештованим “гептилом”, якщо його не вдастся зберегти? Чи подавали клопотання до суду, аби змінити умови зберігання або знищити небезпечний доказ? Хто понесе відповідальність, якщо арештований “гептил” все ж потратить у навколишнє середовище?
Ці питання ми направили до поліції і досі чекаємо на обіцяну відповідь.
А от прокуратура від коментарів офіційно відмовляється:

“Позиція прокуратури висловлюється на завершальній стадії судового розгляду під час судових дебатів” – з відповіді на інформаційний запит.

“Гептил”, той що не арештований, виявився фактично нічийним, тож відповідальність за нього – на плечах місцевої влади Шосткинщини. Відповідальні чиновники регулярно отримують і сплачують штрафи за бездіяльність у цьому питанні.

“А шо ми зробимо? Воно все арештоване – ми нічого не можемо зробить. Ну а інше – ми охороняємо. Все. Немає грошей щось робити”, – бідкається Микола Нога, міський голова Шостки.

Відповідальною за питання “гептилу”, міський голова Шостки призначив Ольгу Ткаченко – керуючу справами міської ради. Вона розповідає: не зважаючи на постійні звернення усюди, “гептил” і досі у них:

“Ми пишемо постійно звернення до Міноборони, до Мінекології, але отримуємо лише відповіді, а не конкретну допомогу. Нам пояснюють: в Україні немає жодної компанії, що має ліцензію на знищення “гептилу”. А на роботу з іноземними організаціями немає коштів. Ми ж не можемо просто вивезти оць цей весь “гептил” у невідомому напрямку і викинути, як це зробили компанії, що привезли його до нас на територію Шостки.”

Сергій Курикін, екс-міністр екології, вважає, що звернення до UNIDO може мати реальний ефект.

«Звертаючись до UNIDO, ми одержуємо експертну оцінку, кошти і, нарешті, вони можуть підібрати те підприємство за межами України, яке могло переробити це», – Сергій Курикін, екс-міністр екології.

UNIDO (Організація Об’єднаних Націй з питань індустріального розвитку). В її компетенції і питання поводження з небезпечними і особливо небезпечними відходами.

Ольга Ткаченко запевняє: з ООН не отримали ніякої відповіді, попри звернення. На сьогодні, за її словами, вихід є лише один: вивезти і утилізувати “гептил” за кордоном. Але для цього потрібні великі гроші, яких у Шостки немає.
У 2018 році було розпорядження Кабміну з програмою утилізації “гептилу” до 2020 року. Програма наразі не фінансується.
Тож екологи продовжують робити приписи. Місцева влада розводить руками. На питання: хто буде відповідати за злочин, якщо “гептил” потрапить у грунт і підземні води, приречено зітхають: “напевно, ми.”
“Гептил” навколо Шостки лишається міною сповільненої дії та прямою загрозою майбутнім поколінням.
* у США останню ракету на “гептильному” паливі запустили у 2005 році. Згодом використання припинив і Китай. Наразі “гептилом” користується лише Російська Федерація.
** навколо російського космодрому “Байконур”, що на території Казахстану, періодично трапляються екологічні надзвичайні ситуації через потрапляння “гептилу” в повітря і грунт.
*** у 60-х роках минулого століття США використали у війні проти В’єтнаму хімічну зброю. Серед компонентів отрут були і ті, що наближені до складових “гептилу”. На сьогодні країна досі відчуває на собі страшні наслідки тих років. У В’єтнамі не зменшується кількість народжених із мутаційними вадами, а США досі виплачує грошові компенсації країні.

Альона Бояринова (Щербакова), журналістка проекту “(не)ПРИЧЕТНІ”

“Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю організації (назва) та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews”