Піти не можна залишитись: де шукати допомоги особам, постраждалим від насильства?

Проблема насильства в українських сім’ях залишається актуальною довгий час. Проте говорити на цю тему наважується не кожен. Визнати свого партнера агресором, а тим паче піти від нього, спадає на думку тільки тоді, коли ситуація критична. Як діяти тим, хто наважився розірвати коло насильства?

Що таке насильство?

Згідно з Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Розрізняють чотири види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Психологиня Юлія Матвійшина розповідає, що переважно за насильство сприймають лиш фізичну шкоду, тобто побої.

«Домашнє насильство досить складна тема, бо його важко побачити. Багато хто сприймає домашнє насильство, обмежуючись тільки поняттям фізичного насильства. Але насправді різновидів досить багато. Як правило, часто зустрічаються будь-які варіанти психологічного (маніпуляції, залякування, приниження, контроль, погрози) та фінансового насильства», – каже вона.

Агресором може бути не лише один із подружжя, а й колишній чоловік/дружина, прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі.

«Здійснювати насильство можуть “найрідніші” люди! Якщо ви почуваєте себе погано: почуття провини, нікчемним, нездатним ні на що, приниженим (ніби нижче плінтуса), знайте – над вами здійснюють психологічне насилля. Тож прислухайтеся до себе і вірте своїм відчуттям», – наголошує психологиня.

Юлія Матвійшина зазначає, що насильство принижує гідність людини, впливає на самооцінку, самопочуття та розвиток особистості у всіх життєвих сферах. Тому потерпілій особі важливо зрозуміти, у якій ситуації вона перебуває, почати захищати себе та вийти із цієї ролі, адже агресор завжди буде шукати слабшого.

«Є випадки, коли сама жертва потім стає агресором. Наприклад, якщо батько застосовує насилля до матері, то вона потім може застосовувати насилля до дитини, а дитина вже може бути як в ролі жертви, так і в ролі агресора, залежно від того, буде інша людина сильніша чи слабша за неї. Таким чином у дитини є два приклади для наслідування: жертва або агресор. Як розумієте, ці два варіанти не є здоровими. Тому домашнє насилля варто припиняти та зцілювати психологічний стан усіх його учасників», – підсумувала психологиня.

Чи є проблема домашнього насильства актуальною для України?

Дім – це місце, де більшість почувають себе захищеними. А на деяких вдома чекає агресор. Тому вони намагаються якомога більше часу проводити за стінами дому: на роботі, у справах абощо.

Говорити про те, що у сім’ї відбувається насильство, не наважуються – бояться осуду, не довіряють, мовчать через страх знову зазнати насильство. Саме тому, статистика офіційних звернень до громадських організацій, поліції набагато менша, ніж реальна ситуація.

Під час посиленого карантину, коли потерпілі сам на сам залишились із агресором, кількість дзвінків із проханням про допомогу значно зросла. Громадська організація «Ла Страда» зафіксувала, що у період із березня по квітень 2020 року на «гарячу лінію» надійшло вдвічі більше дзвінків, ніж у попередні місяці – 2 051 проти 1 273. Зокрема, із Сумської області звертались 1,7 % осіб, постраждалих від насильства.

За даними поліції, у 2020 році 8 479 жителів Сумщини телефонували щодо домашнього насильства у родині. Працівники надавали необхідну допомогу, залежно від того, якої потребувала людина: проводили профілактичні бесіди, складали адміністративні протоколи, надавали термінові заборонні приписи, а також направляли до центру соціально-психологічної допомоги.

Піти не можна залишитись

Якщо ви відчуваєте себе у небезпеці вдома, краще звідти піти. На Сумщині притулок тим, хто опинився у складних життєвих обставинах, надає Сумський обласний центр соціально-психологічної допомоги.

Керівниця закладу Тетяна Бересь розповідає, що люди звертаються за допомогою, проте не хочуть афішувати, що стали жертвами домашнього насильства. Тому їх ідентифікують як тих, хто постраждав від «домашнього конфлікту». Переважно до центру приходять жінки.

Для тих, хто потребує прихистку, облаштували дві кімнати, у кожній може проживати по 4 особи. Умови проживання комфортні: нові ліжка та матраци, письмовий стіл, а також по тумбі для кожної мешканки. Поряд із кімнатою розташована світла і простора кухня, де постраждалі можуть приготувати собі обід. У ванній кімнаті є пральна машина, душ та туалет.

У соціально-психологічному центрі можна проживати до трьох місяців. Усі послуги є безкоштовними. З особами, які постраждали від насильства, працюють соціальні працівники, а також психологи. На базі є юристи, якщо людині потрібна правова допомога.

«Бували випадки, коли до центру приходили агресори, і потрібно було викликати поліцію. Та зазвичай ми запрошуємо їх на бесіду з психологом. У нас працюють кваліфіковані спеціалісти, які допомагають з’ясувати причину конфлікту та, за можливості, зберегти сім’ю», – каже Тетяна Бересь.

Не завжди вдається владнати конфлікт з першого разу. Тому до центру повертаються вдруге, втретє. Усе залежить від того, наскільки потерпіла особа та агресор працюють над собою, вирішують конфлікт.

«Офіційно ми не відслідковуємо, як живуть потерпілі від конфлікту після перебування у нашому притулку. Але під час проживання вони часто спілкуються із соціальними працівниками, стають друзями, додають один одного на Фейсбуці. І, відповідно, діляться новинами зі свого життя. Якщо родина гарно попрацювала над своїми відносинами у психолога, то до нас більше не повертаються. Але бувають й інші випадки. Одна жінка кілька разів поверталась до притулку, але ситуація у сім’ї не налагоджувалась. Одного разу до центру зателефонували з поліції, попросили ідентифікувати особу – її знайшли напідпитку у парку», – розповідає директорка центру.

Соціальна працівниця Галина додає, що більша частина постраждалих від насильства, які приходять до центру, – із Сум, людям із регіону незручно їхати у інше місто за прихистком: не можуть залишити роботу, а діти – школу. Вона зауважує, що проблема домашнього насильства поширена по всій області, тому подібних центрів має бути більше. Якщо кожна громада у Сумській області створила б прихисток для постраждалих, більше людей мали б шанс на краще, щасливіше життя.

Чимало залежить від особи, яка постраждала від насильства, – працює над собою та розриває негативний зв’язок або залишається у дискомфортному середовищі та «ламає» себе. Питання між “піти із небезпечного місця” чи “залишитись там”, не мало би бути – піти, не можна залишитись.

Як діяти, якщо ви потерпаєте від домашнього насильства

У першу чергу, телефонуйте у поліцію за номером 102. Від цього залежить ваше життя та здоров’я.

Отримати консультацію щодо ситуації насильства, подальших кроків, а також контакти пунктів отримання допомоги можна за телефоном Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства — 116 123.

Консультант підкаже вам, як діяти у тій чи іншій ситуації, за якою допомогою звертатись: правовою, психологічною чи дасть контакти притулку.

Ви також можете звернутись до Сумського обласного центру соціально-психологічної допомоги, де вам допоможуть професійні працівники. Центр розміщується за адресою: м. Суми, Ковпаківський район, вулиця Іллінська, будинок 51-Г. Телефон: 0 (542) 60-18-58 (факс), 0 50 707 5330.

Інші соціальні заклади, громадські організації, якими надається допомога постраждалим від домашнього насильства у Сумській області, ви можете переглянути за посиланням.

Якщо ви хочете дізнатись більше про види домашнього насильства, причини та наслідки його для суспільства, пройдіть онлайн-курс від EdEra «Дім (не)безпеки», який розробили за підтримки Координатора проєктів ОБСЄ в Україні. Розірвіть коло насильства.

Фото: Валерія Мезенцева, інформаційна кампанія “Війна, яка не відпускає”

Марина Тищенко