Про Кролевець з любов’ю

Кролевчанин Володимир Неласий (Volodymyr Nelasyi) у короткому яскравому дописі на Facebook змалював історію цього маленького прекрасного міста на Сумщині і цікаво розповів про головний бренд краю – кролевецькі рушники:

“На N-ному кілометрі траси з поетичною назвою М-02, в затишній долині ріки Реть, розкинулася містечко Кінгсвілль. Якщо в’їздити в це місто з південного-заходу, через окружний шлях, вас зустріне прострелений в кількох місцях вказівник з надписом: «Кінгсвілль. Край, що тече молоком та медом (Вихід 3:8). Населення 23219 чол.».

Історична назва міста – Кролевець. Воно мало польське коріння і прославляло одного з тих монархів, ковані труни яких, наразі, виставлені для огляду туристів в добре вентильованих похмурих підвалах замку Вавель в Кракові, що бовваніє над кварталами краківського гетто, уславленого фільмом Стівена Спілберга «Список Шиндлера».

За радянської влади – архаїчна назва міста заважала будувати нову дійсність, тому її планували змінити на честь місцевого машинобудівного виробництва – Арматурівськ.

Після краху СРСР, і відходом залізної доби модернізму, місцеві еліти, орієнтуючись на віяння з офіційного Києва, в пошуках нової ідентичності взяли акцент на відновлення призабутого місцевого фетишу, який поволі переростає в тотем – Кролевецьких тканих рушників. Та так хвацько вони за це взялись, що Сумщину тепер ідентифікують виключно за тими рушниками (хімпроми минущі а рушники поза часом).

Мода на Кролевецькі ткані рушники виникла в часи, коли до винайдення бренду ІКЕА, і виходу його на український ринок треба було ще почекати кілька поколінь, а мазанки та зруби вже зараз треба було наповнювати якимось бюджетним еквівалентом розкоші – предтечею радянських килимів, кришталевого посуду, меблевих стінок та сучасних нам плазмових телевізорів. І кролевчани віднайшли тоді свою золоту жилу – рушники.

Особливість рушників – тканий, а не вишиваний орнамент, що передбачало використання механічного станка (праобразу машин) та певну культуру виробництва, цей факт ставив кролевчан вище довколишніх хліборобів, та започатковував рідкісні невпевнені пагони української міської культури на Лівобережжі. Також, ознакою доброго смаку давніх кролевчан є стримана, лаконічна біло-червона гамма рушників без зайвих надлишковостей.

В орнаменті рушників в ХІХ ст. були модні стилізовані візантійські двохголові орли, які нагадували імперський російський герб, що було патріотично, в тих умовах. Також на рушниках можна впізнати символи, які знаходять на залишках кераміки кам’яної доби, германських рунах, ковдрах племен індіанців північної Америки а також, в татуюваннях народів з островів Полінезії.

Рушники висіли над вікнами, як дорогі гардини та над сакральним – іконами. Рушник використовували у ритуалах зустрічі сватів, та тримали на ньому коровай чи хліб з сіллю. Молодята у церкві ставали на рушник. Пізніше, з введенням обов’язкової середньої освіти, матері почали дарували рушники випускникам у школі. А ще, рушники компактні, їх зручно було ховати в скрині, на придане і на спадок.

Рушник – найкращий подарунок для закордонної делегації, на ювілей (коли на антикварну шаблю грошей не вистачає, а картина – це банально), на з’їздах земляцтв. Ті, хто отримав такий рушник, з побажаннями до ювілею («Матвєю Дінісовичу Грищенку на 55-річча здоров’я, кар’єрного зростання, миру і сімейної злагоди від колективу комунального підприємства «Ритуал»), пускають розчулену сльозу, цілують рушник як полкове знамено бойової частини, і тримають його на видному місці у себе в приймальнях, між адміністративною картою території, грамотами від начальства та православними іконами, виробленими в КНР, з часточками мощєй старців з Афону і дрібкою піску з Святої Землі, й презентованими місцевим духовенством московського патріархату”.

Авторську орфографію і пунктуацію збережено

Фото дороги на Кролевець: Іра Красуля

Поділитися в соціальних мережах: