У Сумах вшановують пам’ять Романа Атаманюка, який 5 років тому загинув на Донбасі
«Завжди був дуже виваженим і слухняним, дуже принциповим. Відмінник, мав дружні стосунки з однокласниками, але завжди доводив свою точку зору. Дуже серйозно ставився до слова «друг». Для нього це було завжди більше, ніж просто слово».
Майже все життя був російськомовним, та, навчаючись на першому курсі, повністю перейшов на українську мову. Непересічний патріот, той, який доводив це не лише на словах, а всіма справами, що робив в житті.
Закінчив інститут, влаштувався працювати аналітиком у фармацевтичну компанію «Артеріум». Дуже захоплювався грою в регбі. Був одним із засновників регбійного спорту в Сумах і його головним популяризатором. Професійно грав у складі київської команди РК «Ведмеді», коли проживав та працював у Києві. Та продовжував займатися бальними танцями. Активне життя, достойне продовження.
Початком всього стала Революція Гідності в Києві. Роман був одним з активістів, кого 10 грудня 2013 року затримала міліція при зачистці барикад на Грушевського. Невдовзі його відпустили, але це ще більше підштовхнуло його до пошуків справедливості в країні. Він входив до складу 14-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні Люди». Завжди був там, де найважче і найнебезпечніше. Проте ангели-охоронці хлопця таки вберегли: жодної подряпини від кулі снайпера чи осколків гранати.
Саме звідти і поїхав на Схід, захищати кордони України з початком війни в складі батальйону «Айдар». Близько двох місяців перебував у м. Щастя, чекаючи на бойові дії. Потім прийняв рішення змінити батальйон, опинився в «Донбасі» і пройшов навчання під Дніпропетровськом. Саме там він познайомився зі своїми майбутніми бойовими побратимами, з якими разом перейшов у 93-ю бригаду ЗСУ, служив в 6-й роті на посаді стрільця.
«Остаточно прийняв рішення, що він мусить бути там, після відвідин військового госпіталю».
Батьки підтримали вибір Романа, для них це був вибір справжнього чоловіка, а саме таким вони його і виховували.
Хоча про війну він нічого не говорив батькам, вважав, що не потрібно їм те знати – жодним словом не обмовився про бої, в яких брав участь, про місця, де були, про пережите. Єдиний бій, про який батьки знають, це бій за Монастир 17 січня 2015 року на позиції «Муравейник».
«Людина з великим серцем, щомиті готовий на самопожертву заради товаришів та України» – кажуть про нього побратими.
Його смерть стала трагедією для сотень людей, які його любили, та найбільше – для батьків, в яких Роман був єдиним сином. Про те, що Рома загинув, вони дізнались від друзів хлопця.
Як вони переживають цю втрату, описати важко. Єдине, що підтримує їх зараз, це те, що Романа пам’ятають всі, чиї життя переплелись із життям Героя. У 2015 році дитячий патріотичний наметовий табір «Коловрат», що проходить на Сумщині, названо іменем Романа Атаманюка, був проведений турнір із пляжного регбі пам’яті Романа, його іменем названа вулиця в рідних Сумах, у 2016 році відбулася щорічна спортивно-патріотична теренова гра «Гурби-Антонівці», присвячена пам’яті Романа.
«Це була неординарна особистість, Особистість з великої літери, Чоловік із великої літери, Людина з великої літери», – сказав на прощанні з хлопцем старшина роти, у складі якої воював Роман.
В цей же день рішенням Сумської міської ради Роману Атаманюку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».