“Головне — порядні люди поруч, які несуть добро та допомогу у цей світ”. Інтерв’ю з сумською волонтеркою Катериною Андрєєвою
З кожним днем кількість волонтерів та благодійних організацій стрімко росте. Це люди, які об’єднують суспільство та допомагають кожному, хто справді цього потребує. А головне — вони роблять це з відкритою душею та щирою вірою у краще. Сумська волонтерка Катерина Андрєєва є однією з таких людей. Вона учасниця благодійного фонду “За європейське майбутнє”, який з’явився у травні цього року. Під час спілкування вона розказала про особливості волонтерської праці, розчарування та щасливі моменти своєї роботи.
Розкажіть про себе: де навчалися, працювали? Якою була Ваша діяльність до того, як почали волонтерити?
Мене звати Катерина, у мене є чудовий син та чоловік. Заміжня я вже 7 років, і відчуваю себе справді щасливою людиною. Закінчивши Харківський національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, я повернулася до рідного міста Суми та почала свій кар’єрний шлях з органів прокуратури. Пізніше пішла у декрет і відкрила для себе нове заняття — гіпсові фігурки. На Різдво я замовила своєму сину один такий набір, і йому дуже сподобалось. Мені стало цікаво: як їх робити, що для цього потрібно? Відповідь знайшла в інтернеті. Закупила гіпс, сухожар та всі необхідні для цього речі. Згодом на своїй сторінці у соцмережах почала рекламувати мої вироби, і людям “зайшло”. Фігурки дуже добре продавалися, особливо перед дитячими святами. Ці ноти вдячності від мам були безцінними, і я розуміла, що роблю це все не дарма.
Фігурки, до речі, були не єдиною моєю пристрастю. Одного разу, я поїхала у Чорнобиль. Завжди мріяла побувати у тому місці, де час зупинився. Я заходила у покинуті будинки, бачила залишені дитячі черевички, шкарпетки, підручники, фотографії. Мені було цікаво відчути цю всю атмосферу душею. І, як не дивно, я відчула справжню насолоду. Це моє місце “підзарядки”. Я організовувала тури як для українців, так і для іноземців. Таким чином допомагала людям переосмислити життя. Найбільше їх вражав дитячий садок. Там в один момент застигло все: іграшки, ліжечка, стільчики. Люди поверталися звідти вже іншими, ніхто не залишався байдужим, і всі були дуже вдячні. Зараз, звичайно, їхати туди не можна, бо небезпечно, територія замінована. Попри все, я вірю, що обов’язково повернусь і дуже сумую.
Як давно Ви займаєтесь волонтерством? З чого розпочалась Ваша діяльність?
26 лютого я почала займатися ліками. В аптеках їх тоді майже не було, але я розуміла, що люди у паніці, вони цього потребують. Тому, почала замовляти ліки через Польшу, Чехію, Львів та інші міста України. Майже з усіх соціальних мереж до мене почали надходити повідомлення. Люди писали, телефонували і говорили, які медикаменти їм потрібні. Деякі препарати я замовляла у дуже великих кількостях і передавала тим, хто цього потребував. Пізніше друзі почали пропонувати свою допомогу. Вони привозили продукти, засоби гігієни, корм для собак та багато інших речей. На той момент я займалася цим самостійно. Пізніше з’явився фонд “За європейське майбутнє”, директором якого є Гліб Федорко.
Розкажіть про фонд: яку допомогу він надає?
Організація з’явилася не так давно — у травні цього року. Будь-яка людина, яка потребує допомоги, може звернутися. Він надає усі потрібні речі: від продуктів харчування до речей особистої гігієни. Директор фонду є юристом. Тому, за потреби, він може проконсультувати з будь-яких правових питань. Крім цього, фонд може надати психологічну допомогу. У нас є психологиня. Вона не перебуває постійно в організації, але переселенці, люди, які постраждали від війни, можуть написати мені, і я скоординую їх з нею. Найбільшу увагу як волонтер я намагаюся приділяти дітям-сиротам зі Штепівки, Хоружівки. Також у Сумах зараз нараховується 38 дітей-переселенців з інших окупованих територій: Херсон, Запоріжжя, Миколаїв, Луганськ і т.д. Ми допомагаємо одягом, продуктами, влаштовуємо майстер-класи. Я максимально намагаюся їх задіяти, щоб діти не відчували себе обмеженими у чомусь.
Також велика увага приділяється Збройним силам України. Ми збираємо амуніцію, їжу, воду і т.д. У планах фонду — відкрити нове направлення, а саме евакуйовувати людей з Херсону, Харкова, Донецька та інших небезпечних зон. Мета фонду — допомога тим, хто цього потребує: від найменших до найстарших.
З якими труднощами Ви зустрічалися під час роботи волонтером? Чи були якісь розчарування?
Так, були навіть моменти, коли мені хотілося закінчити волонтерську діяльність. Головна причина — у людях. Наприклад, коли хтось приходить і говорить, що ніде не отримував допомогу, а ти, в свою чергу, стараєшся, намагаєшся допомогти, дати людині все необхідне. У підсумку виявляється, що людина збрехала. Це дуже неприємо. Не люблю підлість, брехню, але ці поняття, на жаль, присутні регулярно.
Чи була якась історія, яка запам’яталася найбільше під час Вашої діяльності?
Так. У квітні ми їздили у Боромлю. Привезли з собою продукти харчування, речі для дітей: коляски, велосипеди. Коли ми приїхали, до нас підійшла жінка зі стареньким дідусем і попросила одну коляску. Розповіли, що невістка народила, а у них навіть даху над головою немає. Звичайно, я погодилась. Після цього, вони стали переді мною на коліна. Я підіймала їх разом з іншим волонтером. Ми всі плакали. Жіночка дуже дякувала і говорила, що тепер їх дитинці буде де спати. Цю історію я запам’ятаю на все життя. Тому, я вірю, що хороших людей набагато більше, ніж поганих.
Що для Вас означає бути волонтером? Які якості мають бути у людини для цього?
Як на мене, людина повинна мати добре серце, любити людей та те, що вона робить. Я людина прямолінійна, наполеглива. Як говорять мої колеги, “у мене горить земля під ногами”.
Люди, які хочуть цим займатися, повинні мати силу витримки. Часто приходять ті, хто думає, що всі їм щось винні. Це не так. Важливим критерієм також є уміння відмовити, сказати людині тверде “Ні”. Я зробила для себе висновок, що не всі заслуговують на допомогу. Можливо, це звучить грубо, але це так.
Ви б хотіли щось сказати людям, які будуть читати це інтерв’ю?
Знаєте, так. Я б хотіла сказати людям, що треба цінувати кожен момент і залишатися завжди спокійними. Треба вірити у краще. Я впевнена, що після закінчення війни Україна розцвіте з новою силою та буде тією країною, з якої не будуть виїжджати в Європу на заробітки. Скоріше навпаки, до нас будуть їхати європейці. Думаю, що все до цього йде, і скоро це пекло закінчиться.
