Жителька Глухівщини досі шукає чоловіка, який у березні пораненим потрапив у російський полон

Востаннє Аліна, жителька с.Слоут, спілкувалася з чоловіком Олександром 3 березня. Після – тільки розриваюча серце тиша. Більше 7 місяців вона намагається з`ясувати точне місцезнаходження коханого, але тверда воля та непереборне бажання дівчини не дає видимих результатів. Аліна знає, що він в полоні на території країни-агресора, але в якому місті він утримується та де саме – невідомо. Кожного ранку дружина полоненого встає з наді­єю, що новий день принесе звістку про її чоловіка. Куди во­на тільки не зверта­лася, аби отримати хоч якусь інформа­цію. Головне з того, що вдалося дізнати­ся: Саша живий.

Повномасштабне російське вторгнення застало жінку у Слоуті, а її чоловіка – у Лукашівці, на Чернігівщині.

“Зв`язку спочатку не було, але потім Саша подзвонив, і до 9 березня ми регулярно спілкувалися. Ввечері 8 березня ми поговорили, а 9-го почався бій і його взяли – телефон було вимкнено. Я почала телефонувати побратимам його, і мене ошелешили звісткою, що його полонили. До 20 березня він вважався безвісти зниклим. Трохи згодом мені надіслали відео з російського сайту, і я впізнала свого чоловіка. Він сказав, що у полоні, що йому пробило руку ножем, але було надано необхідну медичну допомогу. Я повідомила про захо­плення чоловіка відповідним органам, які мають можливість долучитися до пошуків, про­те на сьогодні конкретної офіційної інформації щодо місцезнаходження полонених, яких взяли росіяни у Лукашівці на Чернігівщині, немає”.

Ще одна звістка надійшла до жінки наприкінці серпня. Це був лист, датований 26-м травня. Де зараз перебуває її чоловік Сашко, в якому він стані (фізичному та моральному), та які перспективи його повернення з полону — Аліна не знає.

“У листі він пише, що любить нас з дитиною. Але чи вернеться, він не зазначає. Я також відправила відповідь в бюро у Київ, а звідти вони надішлють куди треба”.

Аліна, ледве стримуючи сльози, говорить, як болісно спостерігати за дитиною – їх 4-річною донькою.

“Лєра питає, де тато, виплескує емоції через мистецтво, малюючи свого татка. Нам його дуже не вистачає, він у нас найкращий! Чекаємо, щоб обійняти як ніколи, і хочеться вірити, що він повернеться найближчим часом!”

hlukhiv.info