“Загроза була і з неба, і у підвалі”: як медики із Сум підтримували життя немовлят під обстрілами

Ірина Костіна – завідувачка відділення інтенсивної терапії новонароджених із Сум, яка разом з іншими медиками підтримувала життя немовлят у підвалі, поки окупанти гатили ракетами поблизу лікарні.

Її історію оприлюднив спільний проєкт Міністерства охорони здоров’я за підтримки ВООЗ та ЄС “Дякуємо серцем”.

24 лютого життя кожного співробітника відділення, яким завідує Ірина, змінилося. Поки у небі над Сумами літали російські винищувачі, а ворожі ракети нищили інфраструктуру міста, у підвалі медзакладу новонародженим дітям загрожувала відсутність комунікацій та необхідних апаратів для підтримки життя.

“Ми вирішили діяти за обставинами, але у всіх були зібрані тривожні наплічники. У породіль, у медиків. Так, був і страх, і стрес. Адже це все було для нас уперше”, – говорить жінка.

Пологові та реанімаційні зали відділення інтенсивної терапії новонароджених розташовані на верхніх поверхах, тому залишатися там під час ракетних та авіаційних обстрілів не можна було, наголошує медикиня.

“Мали максимально убезпечити пацієнток при пологах, під час реанімації складних діток. Звісно, був і страх, і паніка, і переживання за країну, але мусили швидко перелаштувати свою роботу”, – додає Ірина.

Спочатку медперсонал під час повітряних тривог перебував разом з мамами і дітьми у коридорах, за двома стінами, які могли захистити принаймні від вибухової хвилі та уламків. Проте, коли росіяни почали бомбити об’єкти інфраструктури, зокрема ТЕЦ поблизу, то здавалося, що лікарня – в епіцентрі обстрілу, пригадує жінка. Тоді всі щоразу спускалися у підвальне приміщення.

“Спочатку намагалися облаштувати його. Врахувати розміщення мам із дітьми, апаратуру, одяг, можливість приготувати їжу для немовлят. Та з першими такими “спусками” нас спіткала думка, що це може бути ще небезпечніше для наших новонароджених. Були дітки, які важили 900, 1 000, 1 100, 1 400, 1 600 грамів. Ці п’ятеро крихіток потребували штучної вентиляції легень, спеціальної апаратури, яку було неможливо спустити у підвал”, – наголошує Ірина.

За її словами, немовлят тоді доводилося тимчасово переводити на ручні респіратори дихальної підтримки. Кожне повернення у відділення супроводжувалося погіршенням стану дітей.

“Ми зрозуміли, що загроза для новонароджених була і з неба, і у підвалі. І нам, медикам, довелося вирішувати, яка з них сильніша”, – пригадує завідувачка відділення.

На другий тиждень на першому поверсі лікарні медики обладнали пологові зали: затулили вікна фанерою та мішками з піском. Там перебували породіллі з новонародженими. “Реанімаційні” діти залишалися у відділенні, проте були зібрані та готові до евакуації у будь-який момент.

“Ми працювали у режимі підвищеної готовності, 24/7. Посилили чергові зміни медичними сестрами та лікарями. Постійно думали, як оптимізувати процеси, щоб завжди був вихід із ситуації у позитивний бік. Так ми прожили до середини березня”, – розповідає жінка.

Поки Ірина підтримувала життя “реанімаційних” дітей, уся її родина перебувала у Шостці. Зв’язку із ними не було. Та жінка не впадала у відчай – вирішила діяти за ситуацією і залишатися там, де вона може бути корисною.

“Першого березня волонтери привезли і подарували нам гіацинти в горщиках. Навколо сніг, а ми – з квітами. Це було так приємно, так позитивно. З’явилася думка, що все це обов’язково закінчиться нашою перемогою. Так і буде”, – наголошує Ірина Костіна.

life.pravda.com.ua