Ми розуміли, або загинемо тут від авіабомби, або в дорозі: історія сім’ї з Маріуполя про евакуацію до Сум

У Маріуполі вони будували своє комфортне життя. Зараз починають все з нуля в Сумах.

Суспільне розповіло історію родини з Маріуполя та їх евакуації до Сум.

Ангеліна та Роман залишалися у рідному Маріуполі до кінця березня: готували їжу на вогнищі, ходили до джерела за водою та добу просиділи у підвалі під 18 годинним обстрілом. Сьогодні вони найбільше мріють повернутися до українського Маріуполя. Далі – історія із перших вуст.

“Ми не цінували свого життя і жили ми, виявляється, добре. І достаток був добрий. А зараз нас справді звільнили від усього: від обов’язків, побуту, від роботи та просто від життя. Щоб ти, як у полі колосок, жив без нічого”, — розповідає переселенка з Маріуполя Ангеліна Мігільова.

Ангеліна згадує:

“Ми жили на околиці, це одразу поле за нашим будинком, і ми почули вибухи снарядів. І так ми дізналися, що щось почалося. І десь за годину ми дізналися, що і Київ, і Харків, і всі міста України бомблять”.

Тож Ангеліна та Роман вирішили перебиратися на інший бік міста:

“Це був наш приватний будинок, у якому ми перебували з моменту вторгнення до 6 березня. 6 березня нас 18 годин обстрілювали з тієї ж околиці. Утворилося кільце, і вони заходили з протилежного боку. Було це селище Черемушки. У нас на ділянці розірвалося 4 снаряди від гаубиці, почали їздити вже танки”.

Жодне помешкання пари у Маріуполі не вціліло, як і місця роботи. Та й виїхати з міста на той час було вже неможливо. Тож подружжя мало 10 хвилин, аби зібрати все найнеобхідніше та залишити будинок. Зупинилися у районі порту. Згадують, на той час, там було ще спокійно:

“Люди ще не розуміли й не бачили ці зруйновані будинки, загиблих. Люди не були налякані, вони могли спокійно пересуватися: і до вогнищ приготувати поїсти та сходити на джерело за водою”.

У Маріуполі Роман та Ангеліна залишались до кінця березня, поки за сусідній будинок, де вже починався порт, не прилетіли перші авіабомби.

Місто тремтіло. 24/7. Воно просто ходило ходуном. Вся земля здригалася, і все в окрузі.

“Боялися їхати: краще ми посидимо у двох стінах, аніж поїдемо, і нас там розстріляють. Але коли ми розуміли: чи ми тут від авіабомби, чи дорогою. Ну давай ризикнемо і поїдемо. У нас було 4 літри бензину, спалене зчеплення та посаджений акумулятор”, — згадує подружжя.

Перш ніж потрапити на територію, підконтрольну Україні, пара пройшла близько 18 ворожих блокпостів. Перший час Роман з Ангеліною залишались у Кам’янському. Далі вирішили їхати до Сум. Згадують, були тут 3 роки тому:

“Нас місто дуже тепло зустріло. Люди душевні нам допомогли: аж від посуду, трохи фінансово, їжею. Одягли, взули, відмили”.

Тепер подружжя починає у Сумах все з нуля: влаштовує побут, шукає роботу та знайомиться з містом. Однак ні на хвилину не забувають про Маріуполь та найбільше мріють повернутися до свого рідного українського міста:

“Парки, сквери, дороги. Це було рідне. Ти зараз згадуєш Маріуполь так тепло, тепло, а раніше ми ось так ось ходимо і говоримо: Ну звичайно, звично вже”.

Є величезний біль за місто, за країну, за свій дім. За те, що ти роками наживав, будував, а це просто все в одну мить звалилося. Нам нічого не потрібно, ми тільки повернемося до українського міста”.

v-variant.com.ua