“Понад 40 куль в машині”. Як російські військові обстріляли родину з Сумщини, яка возила хліб в окупації

40 куль – стільки знайшли у машині родини Анатолія та Олени Верещаг після обстрілу російськими військовими. Чоловік з дружиною під час окупації розвозили хліб по селах Боромлянської громади. Чоловік помер, а жінка два місяці провела в лікарні. Про ті події вона розповіла кореспондентам Суспільного.

З 24 лютого пані Олена з чоловіком возили хліб із Сум для свого села Гребениківка та сусідніх. У перші дні окупації магазин, який родина Верещаг взяла в оренду із січня, розграбували.

“Вони купляли за гроші, за наші, за українські. Де вони їх узяли — я не знаю, але у них пачками були гроші. І їхній командир зайшов і каже: “Торгуйте до темна, вас супроводять додому”. Нас супроводили додому, ми на машині були і танк за нами їхав. “Але, що залишиться в магазині, напишіть, що продуктів немає, і почепіть на двері та закривайте магазин”. Ми так і зробили. Вранці, коли ми їхали на Суми по хліб, в магазині булі зірвані замки, двері настіж розчинені, і, коли ми зайшли, тут був бардак”, — розповідає Олена Верещага.

Кожного дня, аби привезти продукти, родина долала російські блокпости.

“Перший раз ми їхали по селу, вони їхали на БТРі позаду нас. Це перший раз, як вони зайшли. Може, дивилися, де ми, що ми тут. А вже тоді вони дозволили їздити нам. Ми приїжджали із Сум, ми казали, що їдемо сьогодні по Гребениківці, щоб не було нічого”, — пригадує жінка.

Так само, розповідає вона, попередили і 15 березня, що везтимуть хліб до Градського. При них цю інформацію по рації передали туди військовим рф. Втім на під’їзді до села по подружжю відкрили вогонь. Пізніше з машини дістали 40 куль.

“Вони стріляли в лоб і по моїй правій стороні. Чоловіку попало в голову. Я бачила, що в нього тільки красна піна пішла і на щоці велика дірка була”, — каже пані Олена.

Анатолій помер. Олену російські військові дозволили транспортувати до Сумської лікарні.

“Вона поступила з множинними ураженнями правої кінцівки, лівої кінцівки. З множинними вогнепальними ураженнями і з важким травматичним шоком”, — говорить Сергій Бережний, завідуювач відділення анестезіології.

Два місяці пані Олена пробула в лікарні. Навесні їй доведеться ще перенести операцію — одна з чотирьох куль та уламки досі залишаються в її тілі.

“Я голову закрила руками і згорнулася. Коли я це зробила, я болю не відчувала тоді, в мене зламалося ще чотири ребра. Якби я цього не зробила, мене вже б не було”, — каже вона.

Машину жінка віддала військовим, бо говорить, не змогла б більше нею користуватися. Анатолія поховали син та односельчани, поки вона була в лікарні.

“Він сказав: “А як не ми, то хто? Чого сидіти вдома?” І ми поїхали”, — додає Олена.

До магазину вона повернулася одразу після лікарні, говорить, робота допомагає пережити те, що сталося. На питання, чи поїхали б знову, пані Олена відповідає не замислюючись:

“Так, поїхали. Тому що щось треба робити, як чоловік сказав. Жалію, що немає чоловіка, але що зробиш. Так треба”.