Пів року тому на Сумщині був організований перший евакуаційний коридор: спогади очевидців

8 вересня минуло пів року, як з оточених російськими військами Сум, рушила перша евакуаційна колона. Вивозили іноземних студентів та містян, які хотіли виїхати із заблокованого російськими окупантами міста. Як все відбувалося, за спогадами біженців, водіїв та тих, хто організовував “зелені коридори”, читайте у матеріалі Суспільного.

До війни Анна Горпинич займалася у Сумах журналістикою, а зараз в польському місті Холм, говорить, працює грант-менеджеркою в українській ІТ-компанії. Через повномасштабну війну, розв’язану Росією, спочатку не планувала виїжджати, але все змінила ніч з 7 на 8 березня.

“Ввечері не було повітряної тривоги. Ми пораділи, що зможемо нарешті піти спати вдома, у своїх ліжках, а не десь в укритті. Прокинулися від вибухів, від бомб, які впали на вул. Роменській. Тоді загинуло багато людей, були зруйновані будинки. Попередження не було, повітряної тривоги не було. У мене з’явилося чітке усвідомлення, що в цій ситуації в нас є шанс просто лягти спати і не прокинутися”, — розповідає вона.

Наступного ранку Анна почала шукати, як виїхати з оточеного росіянами міста. Вже була інформація, що російські військові розстрілюють приватні авто, які намагалися виїхати з Сум.

“Ситуація безвиході, коли ти розумієш, що ти маєш рятувати дітей, і ти не знаєш, що зробити, ти не знаєш, як їх захистити. Наступного дня, 8 березня, було оголошено про те, що, імовірно, буде коридор, що погодили виїзд. Дуже складно згадати, тому що це дуже швидкі прощання з татом, який в мене зараз лишився у Сумах, з братом, з бабусею, це такі збори, коли ти розумієш, що ти нічого з собою не візьмеш, ти просто береш те, що під рукою. Єдине, що пам’ятаю, я поміняла пакет з продуктовим набором на 3 дні на сумку з ноутбуком. Тому що розуміла, що за кордоном мій ноутбук допоможе мені прогодуватися краще, ніж пакет з макаронами”, — говорить жінка.

Анна Горпинич та ще декілька сумчанок їхали в автобусі, який віз іноземних студентів. Зрештою дорога до Польщі у Анни та її дітей – сина 8 років і доньки 10 років — зайняла чотири доби.

8 березня колона формувалася о 10.00 з автобусів, здебільшого, комунального підприємства “Електроавтотранс” та цивільних авто. Виїзд з міста Суми, околиця вулиці Роменської, в напрямку Києва.

Андрій Нікіфоров говорить, того дня вивозив у своєму автобусі з пів сотні студентів з Індії.

“Студенти, як завжди, гомоніли, були веселі, чи не веселі, але шибутні. Коли виїхали за місто, то безпосередньо в першому населеному пункті Семенівка назустріч ішла колона орків. Але вони зупинилися пропустити, тому що по габаритах транспортних засобів треба було комусь з’їжджати на узбіччя. Тоді студенти як побачили ситуацію, не те що трохи, а взагалі притихли”, — згадує він.

Андрій Нікіфоров говорить, що другу військову колону росіян зустріли під селом Голубівка, а третю — в районі Комишанки.

“Вони їхали нам назустріч вже підбиті, поранені, пошкоджені транспортні засоби. І третя колона – чи то пожартували, чи то, не зрозуміло, що в них в головах було, вони понаправляли на нас свої стволи. Були танки, БМПшки, “Камази”, “Урали”. Я краєм ока дивився, особливо не хотілося їм навіть в очі, тому що, так, був страх”, — каже він.

Це була найекстремальніша поїздка в його житті, зізнається водій.

“Ми до останнього не знали, куди ми їдемо. Нам так, візуально сказали: ми їдемо на Полтаву, але, я так розумію, що ми їхали не в бік Полтави. Ми їхали на Ромни, потім — Лохвиця, потім Пирятин, я так розумів, що ми їдемо у бік Києва. Ми крюк зробили вдвічі далі”, — говорить Андрій.

Радниця голови обласної військової адміністрації Альона Бояринова говорить, що обласна влада була змушена терміново організувати евакуаційні коридори після бомбардування Сум росіянами.

“Люди через страх почали розглядати для себе можливість евакуації до росії. Кілька днів у нас не було можливості зробити ці коридори до України, і російські ЗМІ, у них був такий масовий наратив, в якому брав участь і президент росії путін: іноземні студенти перебували в жахливих умовах, їх тут тримали в заручниках. Ми це розвінчали. Наші медійники поїхали до студентів, вони зняли умови їхнього проживання, зняли сюжети, і ми ці матеріали використовували у своєму інформаційному просторі. Також ми їх передавали на посольства, консульства, представникам різних країн, студенти яких тут жили. Я думаю, що присутність іноземних студентів і дала нам можливість, взагалі організувати ці коридори”, — зазначає вона.

Начальник управління оборонної роботи обласної військової адміністрації Василь Одарченко говорить, що “зелені коридори” — це була гра ва-банк.

“Ми не домовлялися з росіянами, тобто, ми робили через територіальну оборону якісь там відволікаючі маневри. Вони реагували, і той коридор, який, власне, був, залишався відкритим, туди проривалися автобуси”, — розповідає Василь Одарченко.

Він говорить, що з пропагандистською метою російські окупанти влаштували дві провокації, щоб вивезти мешканців області до росії. Перша спроба була у прикордонному селі Юнаківка, а друга — в Сумах, біля церкви московського патріархату.

“Зайшли десь 8 автобусів з боку росії і почали комплектувати нібито біженців з України. Та треба віддати належне, що ніхто із наших мешканців туди не поїхав. Тобто, все було марно, буси ті постояли і поїхали назад пусті”, — каже Одарченко.

Також додає:

“Тут, на Іллінській, збирали по 3 тисячі гривень з людей бідних — і ті машини їх вивозили. Ми, спільно з ГУ НП і патрульною поліцією, це зупинили. Вони були заарештовані, ці машини, і порушене кримінальне провадження по цих ділках”.

Усього з Сум були організовані три евакуаційні колони. Евакуйовували людей з 8 по 18 березня. За цей час на Сумщині організували шість централізованих “зелених коридорів”, розповів  голова Сумської ОВА Дмитро Живицький. З Сумщини виїхали близько 100 тисяч осіб. 80% з них – з міста Суми. Також з міста вдалось евакуювати близько двох тисяч іноземних студентів.