Як “руський мір” нищив Тростянецьке лісове господарство

Державне підприємство «Тростянецьке лісове господарство», що на Сумщині, чи не найбільше постраждало від російських загарбників на початку цього року. Спалені приміщення, розграбована техніка, полонені працівники, заміновані ліси. Однак, тростянчани не скорились й чинили опір окупантам. Нині тростянецькі лісівники, за допомогою колег, відновлюються, постають зі згарищ і руїн.

“До війни до складу нашого лісгоспу входило п’ять лісництв. Загальна площа – понад 22 тис. гектарів, 61% – дубові ліси, решта сосна, ясень тощо. Лише чистий прибуток від господарської діяльності тогоріч становив у нашому підприємстві більше 10 мільйонів гривень. До війни у нас працювало 228 співробітників. Крім п’яти лісництв, у лісгоспі був потужний деревообробний цех, автопарк із більше, ніж 60 автомобілями та спецтехнікою (22 трактори і 27 автомобілів). Ми завжди були в перших рядах на Сумщині, – розповідає директор державного підприємства «Тростянецьке лісове господарство» Віктор Зубко. – А ще у нас була окраса та гордість лісового господарства не лише нашої області, а й усієї України – Музей лісу, який урочисто відкрили два роки тому до 70-річчя нашого облуправління”.

– Пане Вікторе, як почалась війна для Вас і вашого колективу?

– Я мешкаю у прикордонному з рф місті Охтирка. Звідки до кордону рукою подати. Наш лісгосп – Тростянецький, межує з двома прикордонними: Охтирським і Краснопільським. 24 лютого о п’ятій ранку я прокинувся від стрілянини в районі прикордонної Великої Писарівки. Незважаючи на події, що стрімко розвивалися, наш колектив у повному складі зібрався та згуртувався. Ми відразу провели певні організаційні заходи та максимально оперативно розо­середили та поховали техніку. Деяку на власних подвір’ях, у лісі… – якнайдалі від стороннього ока. І, як виявилось згодом, саме це врятувало частину техніки.

Ворог обстрілював наш район тисячами снарядів і ракет. Просувався стрімко. Вже за дві доби ворожі танки і бронетехніка була в Охтирці. Орда! На броні, здебільшого, вузькоокі, буряти. Окупувавши міста, поставивши спочатку невеличкі блокпости, вони рвонули далі – на Лебедин (Сумщина) та на Полтавщину – у напрямку Гадяча, мріючи про «бліцкриг». Однак, у рашистів мрії не здійснились, «щось пішло не так». З Охтирки їх вибила легендарна 93-тя окрема механізована бригада Збройних Сил України. Та й на Полтавщині ординці теж отримали добрячого прочухана. Тож їхні недобитки тисячами хлинули до Тростянця. Але наші підірвали міст через р. Ворсклу, перерізавши окупанту шлях далі на Сумщину. Ті намагались навести там переправи, але їх знову розбили. Ось так місто Тростянець і наш лісгосп опинились в окупації на майже один пекельний місяць.

– Як пережили перші дні окупації?

– Впродовж перших діб вторгнення буряти поводились ще адекватно. Це переважно були не пристріляні строковики, які не тямили, що вони тут роблять. Але коли у них з’явились перші військові втрати, відчуваючи присмак крові, вони почали «звіріти»… Перше наше «спілкування» було саме із цими азіатами.

У лісгоспі лишились я і ще кілька наших працівників, решту відправили по домівках, щоб вони не ризикували життям. І ось одного дня троє бурятів завітали до нашого підприємства «у гості». Тоді вони ще не були агресивними і не завдали нам шкоди. Але це було вперше і, на жаль, востаннє.

У десятих числах березня бурятів частково змінили мобілізовані та «добровольці», так звані лднровці. Донедавна, такі ж українці, як ми. Більшість із них віком до 40 років. Це були особи як з відверто кримінальним минулим із відповідним татуюванням, так і силоміць зігнані до російської орди люди, які ніколи не тримали в руках зброю, які зганяли всі свої невдачі, проблеми та злість на ні в чому не винних українцях. Прийшли нові «господарі» світу, які почали сіяти свій «руський мір».

– Тобто знущатись, красти, мародерити..?

– Так. Під час свого першого «візиту» на підприємство цих «вояк» зацікавив наш автопарк. Під дулами автоматів вони примусили охоронця покинути приміщення, заявивши: «…мы теперь тут охрана и власть». А далі почали розбирати автомобілі. Тягнули не лише акумулятори, запчастини, запасні колеса, деталі кузовів, а й увесь слюсарний інструмент.

Витягли навіть магнітоли з автомобілів, включаючи ледь працююче радянське радіо зі старенького «УАЗу». З вантажівок зняли крани-маніпулятори. Що там техніка, вони, як дикуни, поцупили навіть «спецівки» наших робітників та гумові чоботи.

Без будь-яких причин, за просто так, ці виродки розстріляли з автоматів, кулеметів та гармат «БМП» контрольно-пропускний пункт, адмінприміщення автопарку й гаражі. В результаті все знищено ущент. Крім цього, орки скрізь полишили міни, фугаси і розтяжки.

Слава Богу, він відразу покарав цих негідників за їхні безчинства. Коли вони викрали три наші вантажні «ЗІЛи», то наїхали на свій же фугас і підірвались.

Розстріляний лісгосп і Музей лісу

– На території адмінбудівлі лісгоспу в Тростянці вони зробили свій «штаб». Нагнали туди танки, іншу бронетехніку. На той час окупантів уже намертво «замурували» у місті. Як тільки вони намагались прорватись із окупованого міста, відразу отримували по зубах. Тому ординці вели обстріли позицій ЗСУ з житлового сектору – вулиць, подвір’їв, – продовжує Віктор Зубко.

– Від злості вони нищили все на своєму шляху, прагнучи помститись мирним мешканцям за свої поразки на фронті.

Наш лісгосп розташований на височині, звідки добрий огляд місцевості. От вони по нас і гатили. Рознесли на друзки всю нашу контору. Стріляли навмисне запалювальними снарядами. Знищили й Музей лісу. Перед цим усе розграбували. Тягнули оргтехніку, комп’ютери, телевізори, чайники, канцтовари… Експонати музею їм виявились непотрібними, тому вони їх просто знищили. Деревообробний цех вони спалили з «Градів».

– Ваші колеги з інших лісгоспів Сумщини розповідали, що в них крали навіть унітази, а свою нужду справляли, де приспічило.

– І у нас таке теж було. Досі згадувати огидно. Одним словом – дикуни.

У місті ці варвари поводились так само. Задля легенди про «укропів, які самі знищують своє населення», вони з трьох танків знищили нашу міську лікарню. Згодом два з цих танки були спалені нашими захисниками. Третій провалився у криницю, а його екіпаж хутко втік.

Орки спалили будівлю Червонотростянецької лісової дослідної станції. Цій пам’ятці архітектури понад сто років. Її теж було знищено пострілами танкових гармат. Знищено було не лише будівлю, а й наукову бібліотеку з цінними науковими столітніми працями.

Але найжахливіше те, що вони влаштували терор мирного населення з катуваннями і розстрілами. Перелік злочинів шокує.

– Чи чинили тростянчани опір ворогу?

– Ще на початку вторгнення орди до Тростянця українська арта наче в тирі розстрілювала окупантів, працювали й «Байрактари». Інколи за раз знищували сотні одиниць бронетехніки й солдатів. Але вони все перли і перли… Разом з тим, зійти з дороги у ліс – боялись. Тоді вже діяли загони тероборони та самооборони, своєрідні «партизанські» загони месників, які били окупантів вдень і вночі. У ТрО служать і двоє наших співробітників. Місцеве населення співпрацювало з ЗСУ, люди повідомляли про колони ворожої техніки, координати скупчення ординських військ…

Коли окупанти почали глушили мобільний зв’язок, деякі наші колеги, ризикуючи життям, прокрадались повз їхні блокпости та передавали розвіддані. Дехто потрапляв у полон. Одного з наших співробітників окупанти запі­доз­рили у співпраці з рухом опору, схопили його, катували, знущались, а коли їх почали гнати з нашої землі, вони забрали бранця із собою. Зв’язку з ним досі немає. Віримо, що чоловік ще живий і повернеться додому.

Під тиском нашої легендарної 93-ї бригади 25–26 березня ворог почав тікати туди, звідки прийшов. Ординці кидали своїх поранених і вбитих, залишали техніку, але награбоване не випускали із зубів. Вони скоріше кинуть свій автомат, ніж вкрадений ноутбук. Командири орків тікали першими, прихопивши «трофеї». Залишивши своїх підлеглих на блокпостах напризволяще, вони прирекли їх на вірну загибель від нашої армії.

Тікаючи, замінували все на своєму шляху…

– На території лісгоспу були знищені три російські танки, дві БМП, спалена САУ. Окупанти, тікаючи, замінували всю цю техніку, і коли наш екскаватор допомагав відтягати рештки заліза та розгрібати цей мотлох, пролунав вибух. Пощастило, що ударна хвиля прийшлась на відвал та двигун. Машиніст екскаватора вцілів, отримавши контузію, – згадує директор лісгоспу, – але техніку було пошкоджено. Під двома знищеними танками теж були знайдені міни. Як виявилось згодом, ці нелюди закладали міни з пластиковими корпусами, який міношукач не побачить, а пошуковий собака, часто, може не почути. Цього смертоносного мотлоху лишається ще досить багато. Загалом, від початку війни у наших лісах знешкодили більше 20 одиниць різноманітних вибухонебезпечних предметів. На території лісгоспу та дендропарку знято більше 10 розтяжок різних систем. На трьох розтяжках підірвалися собаки.

Майже тисяча гектарів нашого лісу досі заміновано. Особливо угіддя Маківського, Литовського та Тростянецького лісництв. Тож нашим саперам доводиться докладати титанічні зусилля, аби очистити рідну землю від смертоносного спадку «руського міра». Я щиро вдячний хлопцям із ЗСУ, на чолі яких полковник, Герой України, які щодня ризикуючи своїм життям захищають нас. Ми тісно співпрацюємо з військовими, допомагаємо їм переміщуватись тропами і знаходити вибухові «подарунки». Але роботи ще дуже багато і ліси навіть для лісівників будуть небезпечними ще не один рік. Про повне відновлення господарської діяльності у наших угіддях поки мова не йде.

На потужній протитанковій міні підірвалась автовишка бригади електриків, які їхали лагодити пошкоджену високовольтну лінію. Троє травмовані, один загинув. Під час сільгоспробіт на полі підірвався трактор. Загинув механізатор.

– Пане Вікторе, чи підраховано збитки лісгоспу від дій окупантів? Як ваше підприємство постає з руїн і як ви працюєте в таких надважких умовах?

– Пошкоджено 117 одиниць рухомого та нерухомого майна на суму понад 22 мільйони гривень. Знищено 1816 одиниць майна на загальну суму понад 10 мільйонів 870 тисяч гривень. Повністю знищена центральна контора лісгоспу, адмінбудівлі та гаражі АТЦ, цех переробки. Пошкоджені господарські будівлі Тростянецького, Литовського, Маківського, Нескучанського, Краснянського лісництв. Без роботи залишилось 40 працівників цеху переробки деревини. Тож їх працевлаштували до інших структурних підрозділах.

Як я вже казав, усі наші працівники лишилися на місці. Я щиро вдячний всьому колективу за небайдужість. Тож зараз ми вже стали до відродження. Люди прагнуть працювати на благо рідного лісу. У звільнених угіддях провели лісокультурну кампанію, посадивши лісові культури на площі 57,1 га, та створили нових лісів на площі 2,2 гектара.

Працюємо над відновленням розбитої техніки, укомплектуванням лісгоспу необхідним інвентарем, оргтехнікою, меблями тощо.

На стадії завершення відновлення даху на адмінбудівлі Литовського лісництва та базі відпочинку «Лісовичок». Тривають роботи у адмінприміщенні Тростянецького лісництва, будівельні роботи даху на гаражах автопарку. Замінені вікна у Музеї лісу, полагоджена будівля котельні. Розібрали завали двоповерхової будівлі адмінприміщення АТП, закупили плити для перекриття поверхів і почали будівництво стін.

Ми дякуємо за допомогу та підтримку керівництву Держлісагентства, нашого обласного управління ЛМГ, Товариству лісівників України, колегам із інших областей за теплі слова підтримки, за надану фінансову допомогу, допомогу ліками, продуктами харчування тощо. У нас, дійсно, дуже потужна і згуртована галузь.

Володимир РОМАНЕНКО,
“Лісовий і мисливський журнал”

ЕКО-інформ