Гриша й Мішаня теж хочуть жити!

Напевне, зараз не погрішу проти істини, якщо скажу, що переважна кількість людей або боїться, або просто люто ненавидить змій. Чесно кажучи, я теж не можу зізнатися у палкій любові до плазунів. 

Але тут, як на мене, справа така: не любиш – не люби, але навіщо ж вбивати!? А саме так найчастіше і вчиняють ті, на чиєму шляху опиняється бідолашний плазун, який ліз собі у своїх зміїних справах, можливо, на побачення, а може з роботи повертався в сім’ю, до дітей… 🙂 І хіба ж винне бідолашне створіння в тому, щоб Господь створив його не білим і пухнастим, з хвостиком і лапками (мі-мі-мі муррр няв), а таким непривабливим, як воно є?..

Вчені, що займаються вивченням змій, – серпентологи, – переконують, що, по-перше, змія практично ніколи не нападає на людину, а кусає лише тоді, коли відчуває загрозу для свого життя і не бачить іншого шляху для порятунку. А по-друге, ми ж з вами не у джунглях Амазонки, а в Україні, і отруйних змій у нас ще пошукати треба. Ну, й по-третє, не ходіть до лісу у модних сандаліках, для цього існують резинові чоботи – і тоді ані змія, ні комар, ні бореліозний кліщ до вашого безцінного тіла доступу не матимуть.

Тож давайте все ж таки залишатися перш за все людьми і ставитися до братів наших менших якщо не з любов’ю, то принаймні з повагою до їх права на життя.

А найкраще про все це сказав блогер, краєзнавець, натураліст, фотограф Олександр Богданов, а ми його тут процитуємо (мовою оригіналу, щоб зберегти авторський стиль):

“Водяной уж Григорий (слева) и его друг обыкновенный ужонок Мишаня (справа) очень просят людей не убивать их братьев и сестричек! Они не виноваты, что Бог сделал их такими! Они не ядовитые! Они могут «имитировать» броски и выпады аки у настоящих плохих змеюк, но это все больше для устрашения вас, друзья, сначала топчущих, давящих, режущих и бьющих, а потом думающих.

Гриша и Мишаня понимают, конечно, что настоящий самец человека просто обязан демонстративно и бесстрашно убивать их, называя «гадюками», чтобы выглядеть в глазах своих кентов, а также самочек и их потомства, настоящим «альфой», тем не менее, уж больно жить хочется.

Мишане, конечно, живется легче, чем Грише. Мишаню Бог одарил желтыми пятнышками на голове. А у людей так уж повелось, что со школы они четко впитывают с компотом и молоком с пенкой, что желтые пятнышки на змеиной голове – признак ужа. Не впитывают люди только одно, что пятнышки у обыкновенного ужа бывают также белые, оранжевые, и… вообще отсутствующие. Грише вообще в жизни не повезло. Бог наградил его пятнышками по всему телу в виде «шахматки». А сознание человека уж больно на выдумки хитро и постоянно видит в этих «шахматках» узор гадюкам присущий.

«Друзья! Мы не Гадюки! Мы Ужи! – взывают к людской адекватности Миша с Гришей. – Мы не кусаем ваших мужей, жён и детей! Мы питаемся ящерками, жабами, головастиками, червяками и прочей не особо вкусной хренью. Не убивайте нас, пожалуйста!»…

Записал со слов Гриши и Миши, блоггер Александр Богданов.”

Олена Мовчан