“Треба покласти край цьому”: боєць 117-ї бригади ТРО з Сумщини розповів про свою третю війну

Військовослужбовець Олександр з початку повномасштабного вторгнення захищає кордони Сумської області. Для чоловіка це третя війна, до цього була строкова служба в Афганістані, потім — понад рік в зоні АТО на Луганщині. Про нинішню службу Олександр розповів Суспільному.

Олександр показує бліндаж, в якому нині живе разом з побратимами:

“У бліндажі живемо, тут наші речі, спальні місця, наша зброя. Відпочиваємо після чергування. Перевдяглися, якщо треба, сушимо речі, розтоплюємо буржуйку. Все, що пов’язане з нашим побутом, більшою його частиною, все тут”.

Один із недоліків життя в бліндажі — миші. Їх, каже Олександр, цьогоріч більше, ніж зазвичай:

“Миші бігають, як по стадіону. Видно, коли вона переміщається, тільцем своїм проходить і видно, де вона біжить”.

У цей час кіт, який лежав на одному з ліжок, не поворухнувся.

“Це зовсім ще молодий котик. Не бачив я в його зубах ніякої мишки. Може десь він там і ловить…”, — говорить чоловік.

Поруч із бліндажем розташована літня кухня, де бійці готують собі їжу. Готувати, каже Олександр, є з чого, тож не голодують. Речі перуть у тазу, вмиваються за допомогою ось такого умивальника.

“Це визначене місце для нашого підрозділу для дислокації. Це не перше вже місце, ми знаходились біля кордону на бойових чергуваннях. Визначено знаходимось поки тут. Куди будуть далі переміщати — ніхто не знає і ніхто не говорить”, — розповідає Олександр.

Про те, як служиться поруч з російським кордоном, боєць відповідає:

“Не забувають про нас сусіди, нагадують, і дуже, як би мовити, ми бували під артобстрілом. Ну, злагоджено команда діяла, знали, що робити, і зберегли і життя, і все, що для цього треба”.

Для військовослужбовця Олександра це третя війна. Спочатку, розповідає, була строкова служба в Афганістані, потім — понад рік в зоні АТО на Луганщині. А з початку повномасштабної війни чоловік захищає кордони Сумщини:

“Це вже треті бойові дії. Перебуваючи на пенсії, через те, що військовий, пішов, повних 58 років, а зараз на військовій службі”.

Нині Олександр мріє про відпочинок:

“Просто відпочити, насолоджуючись. Якщо це буде чи весна, чи якийсь приємний період року, просто погуляти по місту, насолоджуючись життям тихим, мирним”.

На питання, що йому надає сил боротися, чоловік відповідає:

“Для тих ближніх, які за мною стоять, я не хочу, щоб вони бачили це у своїх поколіннях, у своїх подальших переживаннях. В Україні треба положити край цим усім, зі сторони наших сусідів, безглуздим військовим діям, по іншому не можу сказати”.

Суспільне