У Сумах вшанували пам’ять жертв Чорнобильської трагедії

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок на Чорнобильській АЕС, у результаті якого стався викид небезпечних радіоактивних речовин. З дня трагедії минуло 35 років, але ми досі пам’ятаємо фатальну помилку, яка зіпсувала, а то й вкоротила життя багатьом українцям та нанесла шкоду навколишньому середовищу.

Ліквідатори аварії на ЧАЕС, свідки події та небайдужі сумчани прийшли до пам’ятнику “Жертвам Чорнобилю”, щоб вшанувати пам’ять жертв радіаційного впливу. Урочистий захід почався о 10.00 з хвилини мовчання.

Міські можновладці висловили слова подяки ліквідаторам аварії на ЧАЕС і сім’ям загиблих. Після цього відбулось урочисте покладання квітів. Вшанувати героїв також прийшли священики, військові, поліцейські та члени місцевих громадських організацій.

Більшість ліквідаторів з Сумщини – військові, яких призвали на службу та скерували на локації.

“Батальйони перебували у 30-кілометровій зоні. Наш (батальйон – прим. ред.) розмістили у таборі “Казка”. Ми працювали на КПП станції – перевіряли перепустки, охороняли периметр, – розповідає один з ліквідаторів і додає:  Нічого не розуміли і не мали жодного уявлення, що відбувається. Вода, повітря, земля – все те ж.. Наслідки з’явились з часом”

Достеменно про те, що трапилось, не знав ніхто. Радянська влада намагалась приховати катастрофу не лише від світової спільноти, а й від своїх громадян. Але довго робити вигляд, що все гаразд, не змогли – наслідки були аж надто масштабними.

“Я служив пожежником і був призваний для тушіння четвертого атомного реактора. Спочатку нам сказали, що їдемо в Білорусь тушити лісові пожежі. З Сумщини тоді чимало хлопців поїхали, були і з Хімпрому. Зміна пожежника тривала 8 годин день через день, пробув я там 12 діб. Більше не міг, бо отримав максимальну допустиму дозу опромінення – 125 рентген. Потім нас відпустили додому. Протигазів нам не давали, найкращий захист – такі ж респіратори, у яких ми зараз захищаємось від коронавірусу,” – каже Володимир Шипиленко , член ГО “Союз Чорнобиль України”.

Вплив радіації ліквідатори помічали не одразу. Вже після того, як вони повертались до звичного життя, їх самопочуття починало погіршуватись.

“Через три місяці почались проблеми з серцем, після цього хвороб стало більше. І вегетосудинна дистонія, і цукровий діабет. Весь букет, як то кажуть,” – додає Володимир.

Через техногенну катастрофу багатьом довелось покинути рідні домівки. Одним з таких людей став Григорій Жуган, колишній працівник міліції, а нині пенсіонер МВС. У Прип’яті він працював охоронцем на ЧАЕС.

“У день аварії я був на зміні, о 01:23 стався вибух. Ми діяли згідно з інструкцією – здійняли тривогу, посилювали пости. Чергували до 12 години дня, аж поки не приїхала комісія. Спочатку думали, що сталась диверсія, довелось чотири рази писати пояснювальні розписки,” – розповідає ліквідатор аварії на ЧАЕС.

Свідків аварії не відпускали аж до 4 травня. Потім їх відвезли до київського госпіталю, де винесли вердикт:

“Їдьте куди хочете, до рідних, влаштовуйтесь на роботу та починайте нове життя. На станцію вас більше ніхто не візьме”

З Прип’яті Григорій разом із дружиною поїхали лише з документами. Чоловік здогадався про те, що відбувалось насправді, але сусідам не розповідав – призвело б до паніки. Інші жителі міста були впевнені, що через 4 дні їх привезуть назад, як тільки пожежу на ЧАЕС погасять.

Пізніше, вже коли Україна стала незалежною, у 2003 році запровадили День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф. Він має нагадувати всьому світу про те, як помилка режиму призвела до техногенної катастрофи.

Марина Тищенко

 

Поділитися в соцмережах: