«Влада одразу вчепилася за мою руку, Іра стояла збоку, Сергійко забився в куток і гарчав»: подружжя з Сум усиновило одразу трьох дітей

Марина з Дмитром, ще коли зустрічалися, намріяли собі трьох діток. Та минали роки, а Бог не давав подружжю й одного. Тому вони зважилися на екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ).

“Перш ніж пройти цю дороговартісну процедуру, ми з Дімою вирішили: не вийде з першого разу, більше не будемо пробувати”, — говорить 37-річна завідувачка кафедри технологій та безпечності харчових продуктів Сумського національного аграрного університету Марина Самілик.

Витративши за рік 100 тисяч гривень і не отримавши результату, Марина з Дмитром зайнялися пошуком дитини через відкриті бази усиновлення. Шукали одну, а взяли одразу трьох, пишуть “Факти”.

«Що ви з ними будете робити?» — хапалися за голови знайомі

“Трирічну дівчинку з великими карими очима, в яких поселилися бісики, я побачила на одному з сайтів, — починає розповідь Марина. — Дорослий погляд, розумна. Чоловікові Іра теж одразу сподобалася. Характер і темперамент у неї точно були мої”.

Подружжя спочатку зупиняло те, що Іра мала старших братика й сестричку. У їхній трикімнатній квартирі вже була кімната з білими меблями для дівчинки.

«Ні, матеріально ми не потягнемо трьох», — зійшлося в думці подружжя і продовжувало самостійні пошуки дитини.

“Однак ми одразу прикипіли душею до Іри і думали вже тільки про неї, — зізнається Марина. — Після деяких вагань вирішили брати усіх трьох. Тим паче, Діма теж виріс у багатодітній сім’ї”.

Ніхто з рідних Саміликів їх не зрозумів. Для всіх їхнє рішення було шоком. «Що ви з ними робитимете?» — хапалися за голову одні. «Ще молоді, своїх народите», — розраджували інші. Але всі були категоричними: «На нас не розраховуйте».

“Служба у справах дітей пропонувала нам різні варіанти, як альтернативу усиновленню одразу трьох, — продовжує Марина. — Але нас не треба було лякати труднощами, переконувати. Найбільше у той вирішальний момент нас хвилювала генетика. По дорозі в дитячий будинок сімейного типу, в якому перебували діти, начальник служби у справах дітей розповів, що батьки Іри, Влади і Сергійка не наркомани й не алкоголіки, просто соціально не адаптовані, тому не дбали про дітей. Сімейна пара з Одещини втекла на Сумщину після того, як соціальні служби пригрозили позбавити їх батьківських прав через недогляд за дітьми. Звісно, на новому місці «біженці» не стали жити по-новому. Небайдужі сусіди поскаржилися на неблагополучну родину в органи опіки та піклування. Оглянувши побутові умови дітей, було прийняте рішення про негайне вилучення”.

Іру з Владою та Сергійком оформили до дитячого будинку сімейного типу. Там було десятеро хлопчиків і дівчаток — різних за віком. Для Марини з Дмитром старші влаштували справжній концерт. Кожен намагався сподобатися гостям, сподіваючись, що вони оберуть саме їх. Від того стискалося серце.

“А Влада одразу вчепилася за мою руку й не відпускала її практично весь час, — пригадує Марина той щемливий момент першої зустрічі. — Іра стояла збоку й з цікавістю спостерігала. Сергійко забився у куток під сходами, що вели на другий поверх, як вовченя, і гарчав, коли я спробувала його звідти дістати. Було видно, що він має проблеми не лише з мовою, а й з психічним розвитком”.

Дітьми від народження не займалися: не показували лікарям, не розвивали розумово. Самілики взялися все те надолужувати. У перший же день знайомства запропонували їм поїхати в райцентр. Нагулялися в ігровій кімнаті, поласували смаколиками у кафе. Дівчатка з братиком так раділи всьому! Для них ця подія була чимось неймовірним. Діти проявили себе дуже активними, веселими, доброзичливими, що остаточно утвердило чоловіка з дружиною у їхніх намірах. Того дня Марина з Дмитром стали мамою й татом — діти невимушено стали їх так називати. Цей статус окрилив. Того ж дня вони написали заяву на усиновлення.

Подружжя Саміликів було впевнене, що Новий рік вони радісно відзначатимуть у тісному родинному колі. Та процес усиновлення, який розпочався наприкінці листопада 2016 року, розтягнувся майже на чотири місяці. Подружню пару ніхто не попередив про те, що в судовому процесі обов’язкова присутність дитини, яка досягла семирічного віку і має заявити про свою волю бути усиновленою. Тож перше засідання, призначене на грудень, закінчилося нічим. Наступне було призначене аж на лютий. Все це втрачений час. Діти нудьгували за своїми новими батьками, а в тих боліло серце через те, що не можуть приділити дітям достатньо уваги.

“Ми не могли їздити до дітей так часто, як хотілося, бо нас розділяли двісті кілометрів, — продовжує Марина. — Але кожна зустріч для всіх нас була яскравою подією. Зазвичай ми проводили час в ігровій кімнаті й у кафе. Я поміряла кожному ніжки й купила дітям нове взуття. Воно чекало їх у Сумах, і вони мріяли про те, як приїдуть додому й отримають обновки”.

«Попри всі психологічні та матеріальні проблеми, головне — наш з Дмитром дім сповнений дитячими голосами, у ньому є життя», – каже Марина Самілик.

Читайте також:

  1. У Конотопі рятувальники загасили пожежу у приватному будинку

  2. У Сумах фахівці ДСНС врятували бабусю із задимленої квартири

  3. «Якось переклинило»: нетверезий житель Великої Писарівки напав на товариша з ножем

  4. У жителів Сумщини змінився постачальник газу: як і кому передавати показання лічильника?

  5. У Липовій Долині водій намагався відкупитися від поліції за їзду напідпитку

  6. Переконував, що не пив: у Сумах зупинили чергового нетверезого водія

  7. Військовозобов’язаним заборонено залишати місце проживання без дозволу військкомату, – Генштаб ЗСУ

  8. У Сумах під час сварки 32-річний чоловік вдарив сусіда обухом сокири по голові

  9. Подробиці вечірної ДТП на Харківській, у якій травмувалася дівчина

  10. Ракетним обстрілом у Шостці зруйновано підприємство та пошкоджено більше сотні квартир – у прокуратурі розпочали досудове розслідування