“Я побачив ногу і зрозумів, що там нічого рятувати” – юнак з Сумщини, який натрапив на танки РФ

Три тижні тому 15-річний Іван Чабан із села Чаплищі по дорозі додому разом із рідними натрапив на колону російської техніки. Йому ампутували частину ноги, а вітчим юнака від отриманих травм загинув.

“Ми йшли скупитися, оскільки п’ятеро дітей в родині, їх треба чимось годувати”, – так згадує події того дня 15-річний Іван.

Тоді він з мамою та вітчимом повертались з продуктами до рідного села Чаплищі.

“Мука, м’ясо, цукор, ми скупилися на півтори тисячі, залишилось тільки те, що я ніс. Я не встиг повернути голову у бік траси – і все. Темнота, я впав, знав, що їде танк, і думав, що вже все. Маму перекинуло через відбійник, мене якось підкинуло і правою ногою, я був поряд з відбійником, вдарило об нього. Я нічого не відчував перші хвилини”, – каже хлопець.

Їх односельці, говорить юнак, постійно їздили через російський блокпост, який був на мосту через Сейм у с. Чумакове. У той день там проїжджала колона російської техніки.

Як вони зустріли колону російської техніки, Іван розповідає:

“Ми чули, що їде колона, і пішли взагалі вбік, до відбійників. Я навіть пам’ятаю, що я тримався за них. Проїхало декілька машин спочатку, далі було чутно, що їдуть танки, від самого звуку було страшно. Потім уже тут говорили, що щось вони тягли за танком, у них зірвалось і зачепило нас”.

Вітчим Івана від отриманих травм помер у лікарні. Юнаку того ж дня зробили операцію – ампутували частину ноги.

“Я побачив ногу і зрозумів, що там вже нічого рятувати, але мене втішали, що ні”, – згадує він.

Лікар хлопця Олег Березюк говорить – тепер на Ваню чекає тривала реабілітація.

“Зараз його стан задовільний, із протезуванням поки треба зачекати. Наразі ранувато, тому що пройшло в нас три тижні. Питання протезування для України – серйозне, воно має бути відповідне”, – каже в.о. завідувача хірургічного відділення Олег Березюк.

Ваня захоплюється малюванням та навчається на першому курсі педагогічного коледжу на вчителя молодших класів. На сьогодні, говорить, найбільше мріє про душ та прогулянку на вулиці.

“Я ні разу ще не спускався по сходах, треба ще навчитись”, – каже хлопець.

Ваня розповідає: завжди мріяв стати актором, тепер, аби досягти мети, йому потрібен протез. Волонтери збирали гроші, щоб допомогти. Зібрали більше 100 тисяч гривень. Втім, говорить хлопець, якщо пройти реабілітацію та встановити протез за кордоном, цих грошей не вистачить.

Суспільне