Валерій Самодай: «Ми завжди ставимо перед собою олімпійські цілі»

Директор Центру пляжного волейболу СумДУ, на базі якого пів року тому був створений Центр олімпійської підготовки, Валерій Самодай, який по суті є родоначальником пляжного волейболу у Сумах, підбив підсумки сезону, що завершився, поділився з sportclub.sumy.ua планами на майбутнє та розповів, як усе починалося.

– Цей рік був олімпійським, проте поки що наших у Токіо не було. Як оціните літній сезон, який нещодавно фінішував? Яким він був для Ваших спортсменів?

– Насамперед, ставили завдання вигравати чемпіонат України і серед чоловіків, і серед жінок. Хотілося, звичайно, потрапити на Олімпіаду.

Найкраще із сумчан виступив цього року Максим Гладун, – друге місце на фіналі чемпіонату України із Євгенієм Журавлем. Брав участь у відборі на Олімпіаду із Сергієм Поповим. Таких людей, як Максим, дуже мало. Така собі біла ворона. Фанат. І тут я його хвалю не тому, що він мій зять (сміється). Хлопець кожну вільну хвилину тренується, себе не жаліючи, займається, удосконалюється. Звісно, у загальному результаті значення має напарник, щоби був постійний. Взаєморозуміння дуже важливе. Щоб був постійний тренер, який може слідкувати, підказувати, слідкувати за навантаженнями, за режимом. Максим – напівпрофесіонал, має гарну роботу. Пляжний волейбол для нього – скоріше хобі, але хлопець досяг у спорті вже багато чого. Потрапив у збірну завдячуючи постійній праці над собою.

– Чого не вистачило, щоб наші вже цього разу поїхали в Токіо?

– Олімпіада – це заповітна мрія кожного спортсмена. Навіть не виграш, просто потрапити – це вже досягнення і зробити це досить не просто. У пляжному волейболі це дуже складно. Відбираються по 24 кращих пари у жінок і чоловіків. Є два шляхи: простий, але дорогий – це світові тури, треба багато їздити і грати, і вигравати. Перші 15 за рейтингом проходять. Максимум по дві пари з країни. Бразильцям та американцям тут не пощастило. У них у топі більше команд, беруть найкращих. Ще простіший – це стати кращими у континентальному кубку. По одній команді з кожного континенту потрапляють на Ігри. Тут Максим із Сергієм Поповим дійшли до фінального туру в Нідерландах, але… Чого не вистачило? Для таких великих цілей, потрібно багато і серйозно тренуватися, більше грати. Сподіваюся, зі створенням ЦОПу цього буде більше. До наступних Олімпійських ігор будемо шукати людей, створювати для них умови, слідкувати за їхнім здоров’ям, щоб вони ці три роки, що залишилися, планомірно готувалися. Кращих Міністерство буде возити на тури, на чемпіонати. Щоб стати кращим, треба грати з кращими.

– Ну а як із фінансовим забезпеченням, кошти обіцяють виділяти?

– Так. Слава Богу, зараз не ті роки, коли ми жебрачили, ходили з простягнутою рукою. Зараз є багато зацікавлених людей, які готові фінансувати. У тому числі і наш президент федерації Ігор Молоток.

За пів року, як створили ЦОП, ми побачили покращення результатів. Адже це і фінансування поїздок, проживання, нормальне харчування. Адже раніше ми дивилися, де б подешевше, де б швидше. Зараз обираємо оптимальні варіанти для комфортного проїзду, проживання. Пишемо кошторис, бухгалтер без проблем підписує.

– А як щодо успіхів дівчат цього сезону?

– Ставку робили на Марину Гладун, яка вважається провідним гравцем, гравцем збірної. Проте у неї не було постійної напарниці, і ми вирішили створити нову пару. Поговорили, переконали киянку Світлану Бабуріну, яка вже досвідчена, майстер спорту міжнародного класу. Вона завершила кар’єру після народження сина. Проте поновила її. Початок сезону був добрий, проте після кількох турнірів в Україні та за кордоном очікуваних результатів не отримали, тому відмовилися від цього проєкту. Вирішили зосередитися на молодих сумських кадрах. У нас є доволі багато гарних перспективних спортсменок. Хто з них дійсно добре заграє, це питання часу. Ми пробували кілька варіантів, і фінал чемпіонату України та Кубок Марина грала з Катею Удовенко. Посіли п’яті місця. Потім ще взяли участь у двох турнірах Світового туру. В Україні краще, в Іспанії не пройшли кваліфікацію. Це було очікувано, проте отримали неоціненний досвід. Молода спортсменка, подає надії…

– Це були її перші два міжнародні турніри?

– Так, вона навіть по віковим турнірам ніде не грала. Їй усього 17 років, цього року поступила до нас у СумДУ. Могла потрапити на чемпіонат Європи до 18 років, але в Україні вони з Лізою Тарасенко були лише другими. А на Європу їдуть лише чемпіони. Це дуже сильна пара Сердюк / Романюк, які стали бронзовими призерками у Любляні. У нас теж був шанс, якби знялася якась інша пара, бо Україна має високий рейтинг.

– А інші дівчата?

– Це були 17-річні. А є ще 16-річні троє-четверо дівчат гарних, у тому числі Крістіна Єрмоченко і Тая Кальченко. Вони минулого сезону виграли чемпіонат України до 17 років. Тому на наступний сезон у нас є великі плани на них. Тим більше, хочемо провести цей чемпіонат у Сумах. Цього року він був у нашому центрі у березні, тобто під дахом. А наступного хочемо вже провести до 18 років. На кортах, які, сподіваємось, побудують тут біля нас.

– Планували ж побудувати вже цього року?

– Так, планувалося вже у серпні провести перший турнір. Але поки не склалося. Це ж процедура: тендер, договір ,потім роботи. Через якісь не ті документи довелося проводити новий тендер, який має завершитися на початку жовтня. Сподіваємося, вже навесні почати грати.

– Турнір буде для дівчат?

– І для дівчат, і для хлопців. Ставимо завдання виграти. Але більше можливостей стати переможцями у дівчат, гадаю.

– А планується відкривати відділення для хлопців?

– Так, плануємо. Давно пора. Президент нашої Федерації волейболу Сумщини Ігор Молоток наполягає, щоб відкривали. Але там ціла процедура. Плануємо відкривати в обласній ДЮСШ. По-перше, потрібні фінанси, якщо обласні депутати проголосують, то кошти будуть. По-друге, і найголовніше, потрібні тренери, які на дереві не ростуть. Їх також треба навчити. До хлопців, чоловіків, потрібен інший підхід. По жінкам у нас є два заслужених тренери – Турченик В’ячеслав Федорович і я, два молодих тренери працюють, наші випускники. Відбираємо найкращих, веземо на змагання, ставимо найвищі задачі. Якщо приїхали без медалей, це значить – ми погано працюємо.

– А що скажете про хлопців, які вже в ЦОПі, Ангелов / Дацюк?

– Перспективна пара, вони буди п’ятими на фіналі чемпіонату України, хоча ще молоді. Вони погодилися виступати за Суми, так що буде майбутнім вихованцям ДЮСШ на кого рівнятися.

– Будуть новачки у ЦОПі?

– Cеред сумчан вже є – ми зарахували Дарью Донську і Дарью Зиму до змінного складу. Теж перспективні дівчата, були високо на чемпіонатах України до 20 і 22 років, а самим ще по 17.

– Можете порівняти сестер Дашу, з якою грала Марина пару років тому, та Катю Удовенко?

– Можу. На жаль, Даша, мабуть, вже не повернеться на той рівень (у червні народила сина – Ред.). У неї багато проблем зі здоров’ям, насамперед із колінами. Були операції. Серед аматорів зможе. Буду радий помилятися. Катя – дуже перспективна, думаю, її чекають кращі результати, ніж сестру, нехай Даша не ображається. Вона все-таки майстер спорту, була бронзовою призеркою чемпіонату Європи до 18 років. У Каті зараз більше перспектив, у тому числі через створення ЦОПу. Є всі умови для розвитку. Коли Даша починала, то були просто злидні. Доводилося на особистих зв’язках шукати кошти на поїздки.

– Чи заважає процесу коронавірус?

– Минулий сезон, який мав розпочатися ще восени 2020 року, дещо незвичний. Адже через пандемію було відмінено одразу кілька турів, які мали проводитися в нашому центрі. Через локдаун було скасовано 6 турів, хоча змагання з інших видів спорту проводилися, нехай і без глядачів. У нас тут і глядачів небагато можна прийняти, думаю, могли б і провести. Але сталося, як сталося. А потім з січня тури поновилися. Сподіваюся, цього року нам вдасться провести. У нас заплановані перші змагання сезону 2021/2022 на 22-24 жовтня і далі за планом аж до весни.

Звичайно, є проблеми з поїздками за кордон. Тести, вакцинація і таке інше. Бачите, навіть Олімпіаду на рік перенесли.

– А як Вам постійні переходи волейболістів з класики у пляжний волейбол?

– Таких багато. Адже раніше майже всі починали з класики. Навіть пляжники по півроку грали взимку в залах. Це зовсім різні два види спорту, різні покриття, різні види взаємодії з командою (2 чи 6 чоловік). Та й клубам не завжди подобається, коли після літнього сезону гравці повертаються виснаженими. Адже ти мав би відпочити, скучити за волейболом, щоб восени з новими силами грати наступні кілька місяців.

– Розкажіть, як родоначальник сумського пляжного волейболу, як усе починалося?

– Це був 92-й рік. У Києві у Федерації волейболу України нам із Володимиром Бабковим (нині тренер «ШВСМ-СумДУ» – Ред.) запропонували провести чемпіонат України з пляжного волейболу в Сумах. Ніхто тоді нічого про це не знав. Що для цього потрібно? – питаємо. Хоча б один майданчик. Ми згодилися. Зробили корт на «Авангарді», засипавши піском ролердром. Тоді було 7 чоловічих команд. Сумська команда Женя Шевчук і Віктор Волк стала третьою. А я з Юрою Борщенком були четвертими. Виграли тоді харків’яни Сергій Лазуркін і Анатолій Янущик.

Потім це затихло, нічого не проводили. А поновили вже у 96-му. І відтоді вже рахують офіційне народження пляжного волейболу в Україні. Нещодавно відзначали 25-річчя. Звичайно, коли збираємось волейбольним активом, згадуємо і 92-й.

 

– Тобто наступного року вже 30-річчя можна відзначати…

– Так, треба буде Бабкову сказати, будемо святкувати. А взагалі ми маємо дякувати за пляжний волейбол в Україні Михайлу Івановичу Тіщенку, який розпочав ще на початку 90-х. Він тоді повернувся з Куби, йому доручили цей напрям в Україні. Він їздив по містам, областям, домовлявся з «ненормальними людьми» я так їх називаю, тими, хто розвивав наш вид спорту в регіонах. Це фанати своєї справи. Він привив любов до пляжного волейболу й мені. Йому вже 88 років, недавно був у нього, дякував. Написав книгу «25 років пляжному волейболу в Україні». Це вже друге видання, спочатку було «20 років…».

– А у Сумах як все починалося?

– Зробили майданчик на Студентському пляжі своїми силами, все стихійно. Ніхто з влади не допомагав. Та і зараз «місто» не дуже переймається…

– А там же зробили два корти за кошти міського бюджету, але кажуть, що пісок там поганий…

– Знаєте, відпочиваючі постійно жалілися, що ми займаємо пляж, то ж ми звернулися, щоб відремонтувати ці корти. Там завжди, ще за часів Союзу був волейбольний майданчик з гумовим покриттям, потім там облаштували тенісні корти. Коли президентом федерації став Ігор Молоток я звернувся, що на мне вистачає кортів. Він посприяв виділенню коштів, але «місто» зекономило, насипали просто лівий пісок з кар’єру, несипучий. Пішов дощ, він стає, як земля. Можна трохи граблями пройтись. Але за кілька хвилин знов те саме. Не доробили… Пам’ятаю, як відкривали: мер, зами, начальники, поставили трибуни, біотуалети, все красиво. Відкрили, все вивезли: і трибуни, і туалети. Добре, хоч сітки залишили…

Думаю, тут, біля нашого волейбольного центру все зроблять, як треба. Тут ми контролювати будемо, бо робиться для нас.

– Ви бачите, які перетворення відбуваються у Тростянці зі спортивною інфраструктурою. Не прикро, що не в Сумах?

– Я сам родом з Тростянця. Радий, що хоч десь думають про спорт. Там реконструювали стадіон, будують сучасний спорткомплекс. Там теж доклав свою руку Ігор Молоток, який лобіював виділення коштів з державного бюджету. Неофіційно мене навіть запрошували бути директором. У мене там залишилися двоюрідні брати, обидва в керівництві міста. Я вважаю. Що вони на вірному шляху. Але у мене родина вже тут, діти, онуки. Хоча свого часу Тростянець нам дуже допомагав у становленні пляжного волейболу. Допомагала адміністрація району, райради, шоколадна фабрика допомагала і фінансово і матеріально: постійно давала цукерки, казали: для суддів, щоб до вас лояльніше ставилися (сміється).

– Які ставите задачі перед своїми вихованцями на наступний сезон?

– У нас максимальні задачі – бути чемпіонами в усіх вікових групах. Серед дорослих мінімум у призах, серед дівчат – тільки перше місце. І будемо працювати над відкриттям відділення для хлопців. Роботи попереду багато, гадаю, і успіхів також!

Поділитися в соцмережах: